9 Діана

На одній із перерв до мене підійшла Олька Лесик, моя однокласниця і одна з найкращих клієнток.

Олька була справжньою поціновувачкою ексклюзивних фото мого зведеного брата і платила за них чималенькі гроші.

- Ділова, у мене до тебе є справа, - поромовила вона, відкликавши мене подалі від інших учнів.

- Яка? - відразу зацікавилась я, навостривши вуха.

- Мені потрібна якась особиста річ Артема. Це може бути будь - що. Якась дрібничка...

- Я дуже сумніваюсь, що мій зведений брат захоче мені щось віддати... Підозрюю, що я б і снігу у нього зимою не допросилася б.

- Я готова добре заплатити...

Почувши, яку суму Олька Лесик готова була мені віддати, я не змогла відмовитись від такої чудової можливості розжитися грішми.

- Я зроблю все можливе, але нічого не можу обіцяти, - промовила я, сподіваючись на те, що мені вдасться якось домовитися з Артемом.

Подумавши, я вирішила спершу задобрити мажорика, а тоді вже попросити про послугу.

Чого я тільки не робила, щоб підлизатись до цього йолопа, але жодна з моїх геніальних ідей не спрацювала.

Я і чай з бутербродами йому приготувала, і запропонувала домашку з алгебри списати, і навіть його улюблених сирників насмажила, але все виявилося марним.

Схоже, що моє бажання задобрити Артема, тільки викликало у нього зайві підозри.

У мене в голові промайнула думка, щоб піти і все йому розповісти, але я її швидко прогнала.

Почувши, що одна з наших однокласниць дуже хоче одержати якусь його річ, він точно розсердиться і пошле мене далеко і надовго.

Я побачила, що мій зведений брат пішов у наш спортзал аби позайматись, і трохи почекавши, вирішила віднести  йому води.

Може, хоч це спрацює... Ідей, як домовитись із паскудним мажориком у мене залишалось все менше, а грошей дуже хотілося.

- Діано, скажи, що ти від мене хочеш? - Роздратовано поцікавився Артем.

Брати у мене пляшку з водою хлопець не став. Ти подивись, який же він недовірливий.

- Артеме, розумієш... Як би це сказати?... - Невпевнено почала я.

- Швидше, Діано. Не гай мого часу, - почав сердитись мажорик.

- Ти не міг би дати мені щось, що тобі вже не потрібне? Будь - яку дрібницю...

- Що?! Яку ще дрібницю?! Не збираюсь я такій дурепі нічого давати, - промовив Артем і поспішив на вихід із спортзалу.

Не втрачаючи надію домовитись, я пропустила повз вуха те, що цей бовдур обізвав мене дурепою і поспішила слідом за ним.

- Ну, Артеме, не будь таким злим... Хіба ти збіднієш, якщо дасиш мені якусь свою стару ручку чи зламаний олівець або...

Далі я сказати нічого не встигла, бо цей ненормальний жбурнув у мене майку, в якій щойно займався.

- Згинь з моїх очей, бісове нещастя! - Гаркнув він і зник у ванній кімнаті.

Я вже набрала в груди побільше повітря, щоб розповісти, що я про нього думаю, але вчасно зрозуміла, що Артемова майка - це теж його річ...

Наступного дня я продала її для Ольки Лесик за кругленьку суму. Щоб відмітити цю дуже успішну справу, ми з Лількою пішли в кафе і ні в чому собі не відмовляли.

Через кілька днів я побачила, що Олька взяла і вдягла цю бісову майку на урок фізкультури.

Я дуже сподівалась, що Артем її не впізнає, але марно...

- Діана! Паскуда! Негайно йди сюди! Я тебе зараз приб'ю! - Розгнівано верещав цей ненормальний, наздоганяючи мене.

Ага... Знайшов дурну. Помітивши, що Артем стрімко скорочує між нами відстань, я припустила ще швидше.

Я так тікала, що за мною аж пил стовпом стояв і вже майже відірвалась від свого розлюченого переслідувача, але зачепилась за щось і гепнулась.