8 Артем

Останнім часом Діана стала якось дивно поводитись. Я не мав жодного уявлення про те, що вона задумала, але розумів, що нічого доброго від неї чекати не слід.

Я сидів  у вітальні на дивані і переглядав повідомлення у телефоні, коли з'явилося це нещастя з тацею в руках.

- Артеме, я зробила тобі чай з бутербродами, - промовила моя зведена сестра, мило посміхаючись.

Така її поведінка виглядала дуже підозрілою. Знаючи цю паскуду, я був впевнений, що вона додала в чай проносне або якісь блювотні препарати. Це було, цілком, в її стилі.

- Сама пий, - відповів я і повернувся до свого заняття.

- Я ж старалась... Хотіла тебе пригостити... - надула губи Діана.

- Вважай, що я оцінив твої старання і забирайся звідси.

Похнюпившись, дрібна зараза вийшла з кімнати, прихопивши собою тацю.

Не встиг я сісти за домашку, як почувся стукіт в двері моєї кімнати.

- Артеме, я вже зробила алгебру... Хочеш списати? - Сказала Діана, заглянувши до мене.

А це ще що за дива? Що ж задумала ця капосниця? Чого вона хоче домогтися?

- Дай мені спокій, промовив я, зачинивши двері перед її кирпатим носом.

Я очікував, що після такої моєї поведінки станеться вибух і Діана почне голосити і лаятись, як зазвичай, але нічого подібного не відбулось.

Чим далі, тим дивніше...  Від думок про те, що задумала мала пройда, мене відволік телефоний дзвінок.

- Чим займаєшся? - Поцікавився Максим.

- Намагаюсь зробити домашку...

- Яка там домашка? Ми ж тільки вчитись почали... 

- Максе, не забувай, що це випускний клас.

- Рятуйте! Мій найкращий друг перетворився на занудного ботана! Тебе, що наша, схиблена на навчанні, староста, Марічка Сидорчук, покусала поки я не бачив?

- Ні. Все набагато гірше... Мій старий сказав, що якщо у мене будуть погані оцінки, то про навчання за кордоном я можу забути.

- Не нагадуй про батьків, бо мої вже всі мізки винесли своїм навчанням...

Потеревенивши ще трохи з Максимом, я знову взявся за уроки. Вчитися зовсім не хотілося, але іншого вибору у мене не було.

Я закінчив робити алгебру і вирішив зробити перерву на каву. На кухні на мене чекав сюрприз.

Моя зведена біда смажила сирники, наспівуючи щось собі під ніс.

- О, Артеме, хочеш сирничків? Ти ж їх любиш? - Поцікавилась вона.

І знову ця її підозріло мила посмішка, що не обіцяла мені нічого хорошого.

- Ні, не хочу, - відповів я, забираючи каву до себе в кімнату.

Не встиг я вийти з кухні, як за спиною почулася лайка Діани. Схоже, що мала лютувала через мої постійні відмови.

Закінчивши із домашніми завданнями, я вирішив трохи розім'ятись і сходити у наш спортзал.

Навіть там ця дрібна пройда вирішила мене дістати.

- Артеме, я тобі водичку принесла, щоб ти втамував спрагу, - промовила Діана, невинно кліпаючи віями.

Що, в біса, коїться з цією ненормальною?