6 Артем

Як завжди, перше вересня підкралось непомітно. Ще вчора ти безтурботно розважався, а сьогодні - нова шкільна форма і школа.

- Привіт, Арте! Давно не бачились! - Привітався мій однокласник, Семен.

- Привіт! Не знав, що ти вже повернувся із Британії. Як справи?

- Справи йдуть... Що це за краля там така гарненька? А... То твоя зведена сестра. Якби не знав, що вона - ще та біда, то обов'язково підкотив би до неї.

Озирнувшись, я побачив Діану, що саме вихвалялась перед усіма своєю новою сумкою. І що Сем там розгледів? Яка ще краса? Худюще, дрібне нещастя.

 Помітивши, що я на неї дивлюсь, Діана скорчила кумедну гримасу і тицьнула мені дулю.

Мало того, що вона капосна, то ще й не вихована. Не уявляю, як у такої приємної жінки, як моя мачуха, могло народитись таке чудовисько?

- Арте, я ще не вирішив, що зроблю із твоєю зведеною сестрою, але це буде щось жахливе... Дуже жахливе. Ця дурепа ходить і всім розповідає, що я закохався у неї без пам'яті, завалював її подарунками і бігав за нею все літо, але вона мені відмовила і я мало не зійшов з розуму від горя, - Розгнівано промовив Максим, підійшовши до нас.

Уявивши все це, я не стримався і розсміявся.

- Не переймайся так, Максе. Не все так погано. Он Сем казав, що Діана - красуня. Сохнути за вродливою дівчиною - не така вже й біда, - регочучи, відповів я.

- Вона?! Вродлива?! Семе, тримайся від цього лиха подалі. Ти навіть не уявляєш, що то за монстр, - промовив Макс, спопеляючи поглядом мою зведену сестру.

- Чого виртіщився?! - Поцікавилась вона, звертаючись до Максима.

- Думаю над тим, яке покарання тобі вигадати за те, що ти всім брешеш, що я зізнавався тобі в коханні і завалював подарунками.

- Яка ще брехня?! Скажи ще, що цю чудову і дуже дорогу сумочку не ти мені подарував.

- Цю подарував я, але...

- Ти сам підтвердив те, що дарував мені подарунки, бідолашний. Не варто соромитись власних почуттів, Максиме. Те, що я тебе не кохаю - це ще не кінець світу. Не хвилюйся... Знайдеться, якась нещасна, що відповість тобі взаємністю...

- Припини розповідати всі ці дурниці... Не хочу, щоб мене вважали якимось бовдуром, що може зацікавитись такою навіженою і нестерпною дівчиною, як ти.

Не знаю, чим би все це закінчилось, якби не з'явилась наша класна керівниця і не попросила заспокоїтись.

Максим кинув на Діану багатообіцяючий погляд, а вона у відповідь показала йому язика.

- Бачу, що вам на канікулах було весело, - промовив Семен, посміхаючись.

- Ще й як, - вжко зітхнувши, відповів я.

Підійшли наші батьки і Діана знову почала вдавати із себе ідеальну доньку.

- Діти, ви такі сьогодні гарні. Не віриться, що це вже випускний клас, - сказала моя мачуха, обіймаючи нас з Діаною.

- Артеме, не забувай про те, що ти маєш наглядати за Діаною аби її ніхто не ображав. Вона ж така маленька і беззахисна, - промовив мій батько.

Ага... Ця маленька і беззахисна сама кого хоч образить і зведе з розуму.

Мій батько ніколи не був наївним, але чомусь вірив, що моя зведена сестра - це справжнє янголятко з крильцями.

Я не розумів, як можна не помічати того, яка вона паскудна.