4 Діана

Побачивши нас з Лількою у своїй кімнаті, Артем виглядав так ніби хотів вбити всіх довкола. Щось мені підказувало, що почати мажорик збирався саме з мене.

Дуже вже він зацікавлено і кровожерливо поглядав на мою скромну персону. Щоб уникнути зайвих проблем, я вирішила рятуватись втечею і з усіх ніг драпанула у  коридор.

Лілька побігла слідом за мною, не забувши прихопити наш попкорн.

- Ти проспорила, Діано. Плати.

- Я пізніше розрахуюсь...

- Знаю я твої пізніше! З тебе двісті гривень.

Вилаявшись, я віддала подрузі гроші, бо вона ж не відчепеться. Наче від серця відірвала.

- Пішли, подістаємо Максима. Він так кумедно сердиться зазвичай... Хоч трішки настрій підійму, - запропонувала я для Лільки.

- Ходімо, - погодилась подруга, ховаючи мої грошики у свою кишеню.

Важко зітхнувши, я попленталась на пошуки найкращого друга мого зведеного брата.

Максим знайшовся майже відразу. Цей йолоп розважав кількох дівчат біля басейну.

Щоб дістати Макса, багато часу мені не знадобилося. Ми з ним постійно сварилися, тому я чудово знала, як швидко його розізлити.

Довівши цього блазня до температури кипіння, я вже збиралась втекти до себе в кімнату, але не встигла.

Бісів Максим виявився, на диво, спритним і впімавши мене, підхопив на руки.

Я прутчалась з усіх сил і навіть кричала, але серед усіх присутніх, окрім Лільки, не знайшлося нікого, хто б вирішив мені допомогти.

З подруги толку було мало. Макс навіть не зважав на неї і її крики та погрози.

Наступної миті, я опинилась у воді. Мене охопив справжій страх і відразу згадалось, як я в дитинстві мало не втопилась, коли впала з човна.

Я борсалась з усіх сил, намагаючись  втриматись на поверхні, але це мені вдавалось дуже погано.

Чиїсь сильні руки підхопили мене і потягли на гору. Невже серед усіх цих йолопів знайшовся якийсь, незовсім безнадійний, прекрасний принц, що вирішив мене врятувати?

Відплювавшись від води і розплющивши очі, я побачила свого зведеного брата. Теж мені принц...

- Жива? - Запитав Артем, роздивляючись мене.

У відповідь я лише кивнула, бо від пережитого страху не могла вимовити і слова.

Хтось дав йому рушника, в який хлопець загорнув мене і поніс в дім.

Піднявшись сходами, Артем попрямував до моєї кімнати.

- Карма настигла тебе,  Діано, - Заявив цей білобрисий гамадрил, а я тільки збиралась щиро йому подякувати.

- Я щойно мало не загинула, а ти...

- А я врятував тебе, невдячну паскуду, - промовив Артем і поставивши мене на підлогу, вийшов у коридор.

Лілька влетіла до мене в кімнату наче маленький ураган.

- Як ти, Діано? - Схвильовано запитала вона.

- Жити буду...

Від пережитого стресу і того, що показала усім свою слабкість, я гірко розплакалась.

- Бідненька моя, заспокойся. Не плач. Все ж добре... - Спробувала заспокоїти мене подруга, міцно обійнявши.

Від її слів, я ще більше розревілась.

- Тепер всі будуть з мене насміхатись, - крізь сльози, промовила я.

- Та вже завтра всі про це забудуть... Не переймайся... Хочеш, я поверну тобі гроші, що у тебе виграла?

- Дуже хочу, - витираючи сльози, відповіла я, бо грошики завжди підіймали мені настрій.