Відступ 3

Коли він вийшов, Тессра стояла на першій сходинці прольоту, притулившись лопатками до стіни. Усміхнулася, окинувши хлопця поглядом:

— Це було правильне рішення, кошеня.

— Іди ти під три чорти, — похмуро відгукнувся Нейтан, проходячи повз і починаючи спускатися вниз.

Він був дуже злий, але намагатися скрутити шию старої знайомої було б справжньою дурістю.

— Гаразд, не варто мене ненавидіти, — протягнула дівчина, слідуючи за ним. — Я всього лише роблю свою роботу.

Хлопець різко розвернувся, опинившись з нею ніс до носа, і Тессра машинально відхитнулася, побачивши його погляд.

— От тільки не треба мені тут про роботу, — його голос знизився до шипіння, руки стиснулися в кулаки. — Ніби я не знаю, чого ти насправді хочеш.

— Раніше ти теж цього хотів, — вона посміхнулася, подалася трохи вперед. — А тепер використовував її подих. Це шахрайство, кошеня.

— Ти мені ще по шахрайства розкажи! — Нейтан пирхнув і продовжив спуск, ігноруючи її невдоволення.

Ніч зустріла їх прохолодою і розсипом зірок. Опинившись тут цього разу, хлопець нарешті відчув морозне повітря, зауважив хмаринки пари, що вириваються з рота при диханні. І цей холод почав повільно пробиратися всередину.

— Куди тепер? — його голос прозвучав байдуже, погляд, пробігши по двору і впершись у фігурку супутниці, став порожнім.

— Йди за мною, — грайливо поманила пальчиком Тессра, і пішла попереду, плавно похитуючи стегнами.

А хлопець на мить завмер, дивлячись на неї, потім суворо насупив брови, відчуваючи невагомий дотик, настільки звичний, але настільки огидний тепер:

— Не чіпай.

— Шахрай, — відгукнулася дівчина, на мить озирнувшись через плече. — Ходімо вже.

Вони вийшли з двору і ще хвилин п’ять петляли по вулицях, поки брюнетка не зупинилася біля дорогого спортивного автомобілю, пофарбованого в зухвалий червоний колір. Але в салон забралася, тільки коли хлопець зайняв пасажирське сидіння. Варто було машині рушити з місця, як Нейтан відвернувся до вікна і прикрив очі. Йому не хотілося бути тут, не хотілося терпіти все це. У грудях було дивне відчуття, від якого хотілося шипіти. Безсила лють змішувалася з тягучим, немов утиканим шипами болем, що поки тільки зароджувася, але вже зводив з розуму.

Виїхавши на більш рівну ділянку дороги, Тессра опустила скло і спокійно відкинулася на спинку сидіння, задоволено посміхаючись. Потік холодного повітря проник в салон, змусивши хлопця здригнутися і розкрити очі.

— Закрий.

— Її запах, яким ти примудрився просочитися наскрізь, діє мені на нерви, — не відриваючи погляду від траси, огризнулася брюнетка, переставши усміхатися, чому знову стала схожою на порцелянову ляльку найтоншої роботи.

Нейт опустив голову, принюхався до тканини сорочки і його губи розтяглися в задоволеній усмішці. Але вона тут же згасла, а голос наповнився холодною сталлю:

— Я сказав закрий.

Дівчина засичала не гірше самого перевертня, але підкорилася. А він, домігшись свого, знову прикрив очі, намагаючись зібратися з думками і заглушити той ураган відчуттів, що вирував всередині. Розмовляти з батьками потрібно буде якомога спокійніше. Ну, або принаймні не кинутися на них з кігтями.

Деякий час вони їхали мовчки. Місто залишилося позаду, дорога виявилася затиснута між двома лініями підсвічених дерев на узбіччі і чорним провалом неба зверху. Нейт вже майже переконав себе, що він в нормі, коли невагомий дотик повторився. І знову в грудях піднялася хвиля обурення, знову захотілося вдарити, з розмаху, від усієї душі.

— Не займай, — стримавши емоційний порив, повторив хлопець, в цей раз з трохи більшою часткою попередження.

— Раніше ти не був такою скнарою, кошеня, — ображено стиснула губи брюнетка.

— Раніше мені було все одно, — тихо промовив Нейтан і глибоко зітхнув. — Тепер все змінилося.

— Я помітила, — Тессра окинула його поглядом і відвернулася.

Попереду вже манячіло сяйво освітлювальної системи будинку Блекетів. Нейтан пропалив його поглядом, пригнічуючи бажання вистрибнути з машини — це була б занадто жалюгідна спроба втечі. Тессра швидше, а фора, яку дало дихання Ліани, вже минула. Потрібно бути розумнішим.

Величезний особняк зустрів їх сяючим підсвічуванням фасаду, що підсилювало тіні в нішах, створюючи гру світла і тіні. Він наче був архітектурним відображенням своїх господарів, що завжди знаходяться на виду, але свято зберігають таємницю своєї крові.

Брюнетка зупинила авто біля парадного входу, вийшла першою. Нейтану знадобилася пара вдихів перш, ніж він зміг покинути салон і зі спокійним виразом обличчя окинути поглядом будинок. Між ними і різьбленими вхідними дверима, у яких завмер швейцар, був ряд круглих колон, оповитих плющем, в якому були майстерно заховані невеликі лампочки, чого здавалося, що сама рослина цвіте мерехтливими квітами. Коли хлопець був ще маленьким, він часом вибирався з кімнати вночі, коли основне підсвічування було вже відключено, і дивився на цих світляків, що створювали в душі відчуття казки. Зараз же він дивився на цю розкіш з деякою часткою гніву.

— Ходімо, — Тессра поманила його пальчиком, і пішла попереду, ритмічно цокаючи підборами по мармуру.

Ще один глибокий вдих і Нейтан пішов за нею. Зараз важливо зберігати спокій. І просто не шипіти.

Батьки зустріли його біля підніжжя широких сходів, що крилами розходилися до другого ярусу холу. Мама, в звірячій іпостасі сіамка, в людській формі була блондинкою з блакитними очима. Вона була висока, струнка, і строга навіть на вигляд, причому зовсім не через світло-сірий діловий костюм. Саме вона керувала кланом, хоча офіційно главою вважався її чоловік і батько Нейтана. Він стояв поруч з дружиною — трохи старша копія сина, тільки очі в нього були сірі, людські. Дивлячись на нього, Нейт раптом подумав, що, якщо б Мартел не віддав владу над кланом дружині, у хлопця було б більше свободи. Але батько брав кермо влади в свої руки тільки в самих крайніх випадках. Так говорили ті, хто знав його довше спадкоємця.