Моє жовтооке диво

Глава 12

Коли я увійшла в аудиторію, Ед вже сидів поруч з моїм місцем. Задоволений, симпатичний і весь такий загадковий. З правого боку його волосся було зачесане назад, а з лівого він дозволив чубчику спадати на лоб. На мій погляд, це придавало йому вид веселого бешкетника.

Проводжаєма поглядом темно-карих очей, я підійшла ближче і зупинилася, опустивши сумку на стіл:

– Що?

– Привіт, Ед. Привіт, Ліана. Як ся маєш, Ед? Прекрасно, я радий, що ти запитала.

Він говорив, на кожній фразі змінюючи нахил голови і висоту свого голосу, тим самим показуючи зміну персонажів, від імені яких була репліка. Це було потішно і навіть підняло мені настрій. Ледь-ледь.

– Досить кривлятися, – я похитала головою, намагаючись зберегти похмурий вираз, але посмішка сама виповзла на моє обличчя. – Якщо тобі знову потрібна допомога з тестом з історії, я не буду тобі потурати. Мій обов'язок, як твого друга – це підштовхнути тебе до навчання, а не робити за тебе більшу частину роботи.

– Ти повинна піти зі мною на свято, – повідомив він, відкидаючись на спинку стільця.

– Що вибач?

Мої брови мимоволі розпочали стрімку подорож вгору. Ось це поворот, ось це заявочка! Я, виявляється, маю. Втім, сердитися на цей ходячий позитив все одно не вийшло.

Ед тим часом схилився вперед, і подивився на мене знизу вгору абсолютно щенячим поглядом:

– Ходімо зі мною.

– Не піду, – мій тон став категоричним, я знову похитала головою, підтверджуючи свою відмову. – Взагалі. Не хочу.

Я все ж зайняла своє місце, перетягнула сумку на коліна, і почала в ній копатися в пошуках потрібного конспекту, заодно намагаючись дати зрозуміти, що розмову закінчено.

– Ну будь ла-а-а-сочка, – хлопець схилився до парти, заглядаючи мені в очі. – І мені гора з плечей, і тобі не нудно.

Я кинула на нього непохитний погляд:

- Ти знаєш, що вони сказали. Це було вивішено сьогодні на дошці оголошень. Костюмована вечірка. Вибач, але я пас.

О, а ось і потрібний зошит. Але варто було мені взятися за нього, як світло, що так приємно лилося з вікна, перегородила чиясь тінь, змушуючи підняти погляд.

В першу мить мені здалося, що волосся зупинившогося поруч Нейтана настовбурчилося, як шерсть у роздраконеного кота. Втім, воно і справді було злегка скуйовджене, так що, не так уже мені і здалося.

– Ліана, ходімо, – демонстративно не помічаючи хлопця поруч зі мною, заявив він, простягаючи мені руку.

– Це ще куди? – підняв брови Ед, явно не збираючись миритися з положенням невидимки.

Нейтан кинув на нього спопеляючий погляд, після чого знову перемкнув увагу на мене.

– Куди?

Я фактично продублювала питання друга, але це дійсно було важливо. Через пару хвилин почнеться пара, а він тут зібрався кудись, та ще й мене з собою вирішив прихопити. Так справа не піде.

– Пара скасована, зараз сюди прийде Адріан Георгійович. Ми йдемо.

А ось в цьому вже було раціональне зерно. Рудольф Великий рідко коли кому дозволяв замінювати себе на своєму предметі і при форс-мажорі дозволяв собі просто скасовувати пару, переносячи її на інший день. Таке бувало чи не раз на рік, але все ж не було новиною. Тому я покірно засунула все ж витягнутий зошит назад в сумку і піднялася з місця.

Нічого не розуміючий Ед проводив мене здивованим поглядом:

– Я чогось не знаю?

Я озирнулася, накидаючи сумку на плече і киваючи:

– Так, ми...

– Не твоє діло, – обірвав моє пояснення Нейтан.

І, схопивши мене за руку, в буквальному сенсі поцупив із аудиторії. По дорозі я встигла побачити його подружку, що спокійно сиділа на своєму місці і гортала якийсь журнал. Вона навіть не підняла погляд, що мене відчутно здивувало. Але як тільки ми опинилися в коридорі, Нейт звернув у сусідній кабінет, втягнув мене слідом і зачинив двері, тут же клацнувши замком, що моментально вимело з моєї голови думки про брюнетку. Тут би зрозуміти, що відбувається особисто зі мною!

– Яко...

Але хлопець не дав навіть слова сказати, відразу ж притиснувши мене до стіни поруч із дверима і закривши рот долонею:

– Не смикайся, а то поцілую.

Я б злякалася, але обличчя у нього при цьому було... бешкетницьке? Ця його поведінка, вона явно базувалася не на мені, зараз я була лише частиною якоїсь гри.

Розпочалися пари, довкола стало значно тихіше. І в цій тиші пролунали швидкі кроки, які раптом зупинилися поруч з нашими дверима. А ще через пару кроків хтось посмикав ручку і, кілька секунд постоявши, пішов назад. Ед?

Машинально прислухаючись до того, що відбувається, я подивилася на Нейта. Він задоволено посміхнувся і теж перевів погляд на мене. І зміни в цьому його погляді мені не сподобалися. Аж надто той погляд став задумливим і важким.

– М! – обурено повідомила я, впираючись долонями йому в груди.

– Я ж говорив не смикатися, а то поцілую? – з посмішкою запитав він, і перш, ніж я встигла зреагувати, долоня змінилася губами.

Я справді хотіла його відштовхнути, вторячи обуреній думці «Так він же зовсім знахабнів, негідник!», але руки, замість того, щоб виконувати завдання здорового глузду, послухалися емоцій і легким рухом опинилися в Нейта на плечах. Ковзнувши пальцями в його волосся, я подалася вперед, відповідаючи на поцілунок. Ображений зрадою тіла, розум зробив мені ручкою і відключився, а поцілунок з простого дотику швидко переріс в більш серйозний, але м'який і спокійний. Ми не намагалися щось довести одне одному, не тонули в пристрасті, ми просто насолоджувалися їм, неспішно і грунтовно.

Мару зруйнував телефонний дзвінок. Нейтан відсторонився, невдоволено стиснувши щелепи, дістав мобільник.

– Що?

Його роздратований голос привів мене в себе. Я притулилася спиною до стіни, кліпаючи очима і хапаючи ротом повітря. Що. Я. Творю?!

– Де ви? Ви не взяли ключ, – з-за безпосередньої близькості я чула і другу сторону розмови.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше