Розділ 14

Кара

 Я дивлюсь услід вчителю з історії, потім обертаюся та зустрічаюся зі злим поглядом Сема. Кенто підходить до нього та щось шепоче йому на вухо вказуючи на мене. Очі Сема звужуються на його вустах з'являється посмішка.

 Навколо нас відбувається хаос. Адепти метушаться, вчителі розпитують тих, кого вдалося зловити про те, що зараз відбулось. Місис Савіта розгублено дивиться на всі боки, біля неї стоять двоє чоловіків, які пильно роздивляються коридор і адептів.

— Пішли звідси бігом! — каже мені Лейла та тягне за руку в бік іншого коридору.

 Я не пручаюсь, вона кудись веде мене, а я аналізую все, що тільки що відбулося. 

Спочатку повністю провалений наказ “не виділятися”, потім дивна розмова з вчителем історії. А після цього невідома сила з допомогою якої вчитель провчив Сема та Кенто. Нічого подібного в моїх файлах не зустрічалось. Логічної відповіді на питання : “як?” Знайти не вдалось. Я могла б сказати, що вперше за моє існування почала довіряти нічим не підтвердженим словам про інший світ і магію. Система намагалась знайти хоча б логіку в усьому, що відбувалося навколо мене, але через брак даних готова була триматись хоч за якусь інформацію. Що знову було не по протоколу та грубою помилкою з боку штучного інтелекту, але нічого іншого не залишалось.

Я звірилась з налаштуваннями та побачила шістдесят сім відсотків заряду. Якщо, все що казали правда, то я просто втрачу весь заряд і все, ніхто мені не поставить на підзарядку, тому що скоріше за все, в цьому світі не існувало іншого робота крім мене.

— Кара, стривай! — за вільну руку мене схопив Сем. — Потрібно терміново поговорити!

— Але ми поспішаємо! — нервово кидає йому Лейла та кривиться, глянувши на нього.

Ймовірно, дівчині не сподобалась його поведінка. Аналіз сказаних Лейлою напередодні слів про захист беззахисних тварин та світу, привели мене до цього висновку.

— Нам потрібно всього лише кілька хвилин! — каже наздогнавши нас Кенто та киває головою напарнику на одну з найближчих дверей.

 Сем швидко тягне мене в іншу сторону, рука Лейли зісковзує з моєї, чоловіки заштовхують мене в аудиторію, Лейла не встигає буквально на три секунди, як перед її обличчям закриваються двері.

— Почекай буквально хвилину, кілька слів і підете собі! — кричить Кенто зачиняючи двері.

Сем відпускає мою руку. Я роздивляюсь порожню аудиторію зі стільцями, кафедрою, дошкою та декількома шафами з чимось всередині.

— Думаю, що ми зараз порушуємо правило “не виділятись”, — констатую я факт, проаналізувавши теперішню ситуацію в якій адептка закривається в аудиторії з двома чоловіками 

— Дуже дотепно! — пирхає Кенто, але подивившись на насупленого Сема замовкає та мовчки протирає своє плече.

— Хто це з тобою був? — питає Сем напружено дивлячись на мене.

— Лейла.

— Та не дівчина, а чоловік, який… Який вкрав мій артефакт! — закричав Сем. — Ми бачили, як ви з Лейлою з ним говорили та кудись йшли.

— Мігель - вчитель історії. — відповідаю я перебираючи спогади де вираховую момент, коли чоловіки могли нас побачити, бо вони ж були надто зайняті тим, що знущалися

з когось.

— Он як? Дуже цікаво, — промовляє Сем чухаючи підборіддя.

— Вчитель, це фігово! Якщо він…

— Мовчи! — цикає на Кенто Сем, потім переводить погляд на мене. — Погано те, що вчитель вкрав мій артефакт! Оце фігово!

— На скільки я чула, він не вкрав його та сказав, що віддасть коли…

— Я пам'ятаю! — рявкнув на мене, перервавши, Сем. — Як на мене, то це нічим не відрізняється від крадіжки! Мені треба терміново повернути його! Тому… Твоє ще одне завдання: дізнайся про нього якомога більше інформації, будь-якої. Особливо мене цікавлять його зальоти.

— Зальоти?

— Так, непрофесійна чи неправильна поведінка. Може він викладач так собі, або до дівчат чіпляється, або ще щось робить, що викладач не повинен робити! Короче кажучи, мені потрібен на нього компромат! Тому, будь-яка інформація буде не зайвою. Зрозуміла?

— Так, — кажу я розуміючи, що “не виділятися” тепер стане ще складніше.

— Він ще пошкодує, що з нами зв’язався! — бурчить Кенто.

— Так, не довго йому ще посміхатися, побачимо хто залишиться “на коні”.

Роздається стукіт.

— Агов! Кілька хвилин вже пройшли! Я зараз покличу місис Савіту! Відчиняйте! — Лейла знову стукає у двері, на цей раз сильніше.

— От же ш… — шипить Кенто.

— Ми вже й так закінчили, — каже Сем поправляючи мантію. — Йди! І нікому не слово про те, що ми тут говорили. Лейлі скажеш, що говорили про твій багаж чи сімейні справи.

Я киваю та виходжу з аудиторії. Одразу Лейла бере мене за руку та заглядає в очі.

— Що ці покидьки від тебе хотіли? — стурбовано шепоче вона.

 — Покидьки? 

Дівчина відкашлюється та прибирає руки.

— Так, вибач звісно, я знаю, що вони твої знайомі, але те що вони сьогодні зробили з тим бідним беззахисним адептом. Це жах. Так роблять тільки наглухо відбиті покидьки, я з таким ніколи не маю справу та тобі не раджу. Хоча знаю, що тобі про них говорити щось вже пізно…

— Не пізно. — кажу я аналізуючи вчинок чоловіків. — Дякую, що поділилась своїми спостереженнями! — ввічливо промовляю я. — Пішли, нам ніби треба подивитися розклад!

— О, так! — вигукує дівчина знову взявши мене за руку. — Пішли швидше! Скільки часу згаяли через цих! — насуплюється вона обертаючись на двері, а потім тягне мене вперед по коридору.

Я йду не пручаючись, розглядаю довгі коридори академії. Ними неспішно проходять студенти та вчителі. Їх не дуже багато, тому вдається роздивитись деяких з них. Ось білявка з сірими очима йде заливаючись сміхом поруч з рудою дівчиною в ластовинні. Хлопець зі скуйовдженим темним волоссям крутить в руках скляну кулю та дивиться у вікно. Старенька жінка, трохи згорбившись, підмітаючи мантією підлогу, неспішно йде коридором, та тримає в руках стос паперів.