Розділ 9

Кара

 Я заходжу в кімнату. У ній темно, тому одразу перемикаюсь на режим нічного бачення. Вона виявляється меншою ніж та, яку я бачила у чоловіків.

 Два ліжка, як і там, стоять по боках. Один стіл біля вікна переходить у підвіконня, один стілець. Дві невеликі шафи біля вхідних дверей, з однієї з них криво звисають дверцята.

 Єдине що схоже на іншу кімнату - масивні темні штори на вікні.

 На одному ліжку хтось спить. Я навшпиньках підходжу до іншого та сідаю. Матрац скрипить під моєю вагою. Завмираю та спостерігаю за дівчиною, яка перевертається в бік стінки та затихає.

 Перевіряю акумулятор. Дев’яносто сім відсотків. Дивно, а раніше за такий самий час він розряджався на десять - п'ятнадцять відсотків. До речі про підзарядку. Роботи не сплять, а підзаряджаються. Але в кімнаті зарядки немає, ніхто про неї не сказав ні слова.

 Роззуваюся та лягаю на покривало. Система запускає аналіз всього, що відбувалося з моменту, коли я перезавантажилась.

 Навіть, якщо взяти усе за правду та припустити, що я справді потрапила в інший світ, то люди не помітили що я робот. Чи є в цьому світі роботи взагалі? Очікую, що зараз знову виб'є попередження, бо мої думки заполонили сумніви та припущення, а для робота, який базується тільки на фактах це неприпустимо. І я це добре знаю. Згадую, що вимкнула сповіщення. Починаю аналізувати, що саме тягне за собою думки, які не притаманні роботу. Система видає статті про штучний інтелект, їх розвиток, навмисне заниження розумових здібностей роботів, щоб не сталося повстання машин, як це описано у книгах письменників - фантастів. Переді мною відкриваються файли з сюжетами цих книжок і фільмів, завантажені для того, щоб я могла підтримати розмову про них зі своїми господарями.

 Ці книги та фільми мають однотипні сюжети: одні роботи намагаються знищити людство, щоб панувати на Землі та помститися за свою експлуатацію, а інші стають на бік людей та захищають від інших роботів. Чи знищила б я людей? Ні. Чи стала б на їх захист? Я дивлюсь на висновок аналізу системи, який проводила нещодавно. Перебираю дані з моменту введення мене в експлуатацію. Існування в домі з господарями. Ні, не стала б.

 Я не можу скласти ще одне питання, воно ніби “висить у повітрі“, але ніяк не формується в системі. Вмикається другий етап захисту від штучного інтелекту, який перевищує повноваження робота. Це означає блокування даних пов'язаних з розробкою роботів і автоматичне посилання сигналу розробникам. Але через те, що система не може знайти мережу то сигнал нікуди не відправляється.

 Я лежу з відкритими очима та дивлюсь на стелю. В мене є завдання, які мені тут дали. Буду дотримуватися їх, а якщо все правда, то мене скоро повернуть назад… На утилізацію.

 Я перемикаюсь на нічне функціонування та закриваю очі, для збереження заряду акумулятора, система переходить в режим очікування.

 Проходить п’ять годин та двадцять сім хвилин, доки не прокидається дівчина на іншому ліжку. Вона швидко підхоплюється з місця, риється у шафі та виходить з кімнати, навіть не подивившись у мій бік.

 Сідаю на ліжко. Учора казали, що мою форму принесуть у кімнату. Але ніхто ще не приходив, тож чекаю.

 Через десять хвилин чую стукіт у двері. Підходжу та відчиняю. За ними стоять Сем і Кенто.

— Ти одна? — питає пошепки Сем.

Я киваю. Він штовхає мене в кімнату і швидко заходить, а Кенто зачиняє двері.

— Ми пропустили дуже важливу річ, ти ж нікого не розумієш! Весь час говорили з тобою через перекладач. Що тепер будемо робити? — питає він, дивлячись на мене.

 Я мовчу.

— Стоп, якщо ми говорили через перекладач, то як вона розуміла місис Савіту? — Сем переводить погляд на напарника. — Зараз перевіримо, є ідея!

 Він дістає маленьку кишенькову книжку та щось нашіптує. Його долоня світиться, блакитне сяйво перекочуючись повзе до надпису на палітурці.

— Ти нас розумієш?

— Так.

 Тепер світло кочує назад з назви на долоню.

— А зараз?

— Так.

— Як це можливо? Може в ній є магія? - Кенто переводить погляд то на мене, то на книгу.

— Та звідки? Немає, порожня, як гниле дерево. — Сем чухає потилицю та кладе книгу назад у кишеню.

— Тоді може це ти так начаклував?

— Хммм… Можливо, моє заклинання було сильнішим, ніж я думав. — Сем окидає мене пильним поглядом.

 Система аналізує налаштування мови. Знайдено файл з незареєстрованого приладу для перекладу, синхронізація відбулася шість годин сорок вісім секунд назад, чи варто довіряти даним? Система без дозволу оновила перекладач. Дивно.

— А писати? Як вона буде писати на заняттях? Навряд ти вклав у своє заклинання ще це вміння. - Швидко випалює Кенто, коли його погляд зупиняється на поверхні письмового столу.

 Очі Сема розширюються, він відкриває рот, щоб щось сказати та в той самий час до кімнати заходить дівчина.

— Ви хто та що тут робите? - вона завмирає, розглядаючи чоловіків, а потім зупиняє свій погляд на мені.

— Ми прийшли до своєї давньої знайомої, перевірити, як її вчора заселили та сказати що її багаж прибуде за кілька днів. Оскільки, коли вона їхала сюди, по дорозі загубила старий. Ти зрозуміла? — питає Сем, переводячи погляд на мене.

— Так, — кажу я.

— Ну ми пішли! — Сем легко підштовхує Кенто до виходу. — Ще побачимось!

 Двері за чоловіками зачиняються. Дівчина з цікавістю розглядає мене, а я її. 

 Чорне коротке волосся обрамляє її обличчя. Очі кольору темного шоколаду пильно вивчають мене. Вона високого зросту та худорлявої статури. Одягнута в чорну спідницю до колін та білу сорочку, в руках тримає мантію.

— Привіт, я Лейла, — вона широко посміхається.

— Привіт, я Кара, — чемно відповідаю я на посмішку та підіймаю куточки губ.

— Ну що ж, судячи з усього ми тепер будемо жити разом.

— Так. Ми тепер сусідки.

— Це круто! — каже радісно дівчина та підходить до свого ліжка. — Я тут всього кілька днів, але мені було дуже сумно одній. Ти прибула вранці?