Розділ 1

Кара

2154 рік.

 Дзвінок у двері. Я кидаю ганчірку, якою витирала стільницю та поспішаю відчинити їх. Дорогою звіряюсь з годинником: 20:35. Сьогодні, на тридцять п'ять хвилин пізніше. Відкриваю двері, посміхаюсь.

— Добрий вечір містер Венс, ласкаво просимо додому!

— Ой, Кара, відійди, пустоголова ти лялька! — сивий товстий чоловік біля дверей різко штовхає мене рукою і я б'юсь об стіну, а він не зупиняючись проходить в дім.

 За ним слідом йде рудоволоса жінка в короткій зеленій сукні. Вона повертає голову і посміхається мені.

— Нея! Йди сюди! Дивись! Я її купив! — кричить чоловік підходячи до сходів.

 Я дивлюсь на руду жінку. Ні, не жінку.

Переді мною новий робот моделі A-596 Ninel з поліпшеною системою охолодження і найновішою версією штучного інтелекту. Головна особливість саме цієї моделі - можливість встановлювати програми доповнення, чого не було в старих версіях.

 По сходах спускається місис Венс. Жінка 42 років, з чорним довгим волоссям зібраним у високий хвіст. Її підбори дзвінко стукають по деревині, а поділ довгої чорної сукні майже торкається сходів. Карі очі звужуються коли вона дивиться на мене, жінка хмикає і переводить погляд на нового робота.

— Нарешті! — радісно вигукує вона. — Я вже підібрала пару доповнень які хочу! — жінка обходить робота по колу розглядаючи — Перукар. Косметолог. Манікюр.Тренер з йоги.

 Чоловік усміхається і також роздивляється новопридбану власність.

— Розумію, люба! Я також обрав декілька цікавих доповнень.

 Жінка підтискає губи й мовчки киває. 

— А з цією що? — вказує вона головою на мене.

— О, не хвилюйся, я вже подзвонив в компанію ExoTech, у них в контракті прописана утилізація їх продукції. Вони скоро заїдуть за нею.

 Жінка схвально киває.

— Це добре, що нам не доведеться займатися цим самим.

 Вона ще раз дивиться на мене, її руки стискаються в кулаки.

— Нарешті ти поїдеш туди де тобі і місце! — звертається до мене вона, розвертається і йде на кухню.

— Отож! — мурчить собі під ніс чоловік і проводить рукою по зовнішній оболонці обличчя Ninel. — Чекай тут! — кидає він мені, бере під руку робота і підіймається з ним нагору.

 Я стою на місці декілька годин і чекаю. Мій індикатор на зап’ясті миготить попереджаючи, що заряду акумулятора вистачить лише на двадцять дев’ять хвилин і двадцять чотири секунди. Але я не можу йти підзаряджатись. Команда була: “чекати тут”. Я чекаю.

 Дзвінок у двері. Я стою на місці. “Чекаю тут”. Сходами спускається сяючий посмішкою господар. Сканую і роблю аналіз обличчя. Так, це саме та посмішка. Вона з’являється у господаря після злягання. Я добре її вивчила за ці три роки та сорок вісім днів, доки служила в цьому будинку.

 Моделі A-596 Ninel за ним не бачу. Певно господар вже дав свої розпорядження. Я знала усі їх наперед: одягнути костюм служниці з короткою спідницею, не надягати спідню білизну, тільки панчохи. Заварити чашку кави: дві ложки меленої кави, три ложки цукру, триста мілілітрів води та сто мілілітрів безлактозного молока. Нарізати три шматочки шинки й поставити на туалетний столик біля ліжка.

 Господиня вийшла з кухні й не дивлячись ні на господаря, ні на мене піднялась сходами нагору.

 Чоловік, підійшовши, ляснув по задній частині мого тіла і підморгнув.

— Перші два роки ти працювала ідеально, Кара, так що ух, є що згадати. А от потім, коли твоя система дала збій ти приносила нам лише роздратування і незручність. Нарешті ми знайшли тобі заміну, а тебе утилізують і розберуть на деталі. Хоча… — він обвів мене потемнілим затуманеним поглядом. — Шкода. Виглядаєш ти ще нічогенько.

 Рука чоловіка потяглась до моєї верхньої частини тулуба де випирали майстерно і дуже натурально зроблені груди третього розміру. Але у двері знову подзвонили й рука зупинилася в п’яти міліметрах від моєї кібершкіри. Чоловік стиснув руку в кулак в повітрі та пішов відчиняти двері. Я повернула голову і прослідкувала за його різкими незграбними рухами.

 Система автоматично запустила програму аналізу. У вбудованих очних панелях зеленими стрічками пробігав аналіз моєї працездатності. Система червоним кольором підкреслювала давно знайомий збій у з'єднаннях, там, де в людей проходять ліктьові та колінні суглоби.

 Це наслідки пошкодження від систематичного побиття господарями. Критичним став випадок два роки тому, коли господар штовхнув мене зі сходів. Після цього час від часу в мене давали збій то руки то ноги. Я могла нести тарілки й раптово руки відмовляли й опускалися, а посуд з їжею падав на підлогу та розбивався разом з його вмістом. Так розбилася улюблена чашка для кави місис Венс і попільничка містера Венса, а килим у вітальні довелося здавати в дорогу хімчистку, а от святкове плаття місис Венс, після ненавмисне перекинутого на нього бокалу з червоним вином, довелось взагалі викинути. А ще містеру Венсу не подобались збої в моїй системі під час статевого акту, він через це ставав червоним, багато кричав на мене та іноді бив.

 Я не раз повідомляла про те, що мої несправності можна полагодити в сервісному центрі компанії ExoTech, але якраз у той час вийшла нова модель A-596 і господарі вирішили, що краще назбирати коштів і купити нового робота, ніж ремонтувати мене.

 Господар відчинив двері і в дім зайшли два чоловіки в зелених комбінезонах з логотипами ExoTech.

— Доброго вечора, утилізація непотребу! — сказав один з них містеру Венсу і перевівши погляд на мене посміхнувся.