Моє «я»

Розділ 11.

Сьогодні мене нарешті виписують. Почуваю себе просто прекрасно. Воляяяя. Юфуууу. Не можу дочекатися. Забрати мене має дядько і ми разом поїдемо до нього додому. До палати зайшов Володька провів останнє обстеження і сказав, що я впорядку.

На останок побажав усього найкращого і дав свій номер телефону, на випадок, якщо потрібно буде його «допомога». Я подякувала і взяла його номер. Ну а ШО? А раптом мені стане погано, а тут зразу і лікар по виклику. Один дзвінок і він біля мене. Хааа.

І ,звичайно, що я не забула про своїх нових дружбанів. Я підійшла до них і попрощалася з ними, пригрозивши, що ми ще зустрінемося. А вони тільки сміялися. Еххх наявні люди, не усвідомлюють ще , яке щастя на них звалилося.

Дядько заїхав за мною на фірмовій машині. А він крутий перець. Навіть засвистіти захотілося. Уявляю собі таку ситуацію, як мій шикарний дядько виходить з такої ж прекрасної тачки і я така навпроти присідаю в свої палатній одежі на носки і свищу. Фуууюю фрайєр не прокатиш?

Оххх, ледве тримаю себе в руках, щоб це не зробити. Напевно, моє обличчя виглядало занадто блаженним, що дядечко ад зупинився напівдороги.

Я підбігла до дядька і з усією силою обняла його.

- Привііііт, дядечку. Мій визвольнику!- і для остаточного ефекту поцілувала його в щоку.

Він дуже здивувався і не розумів, що робити. Треба брати все у свої руки.

- Ну так що? Поїхали ? Знаєте, я тааак проголодалася,- і надула губки,- живодьори мене там не годували, ну зовсім, травичку і кашу давали, я їм що? Корова, щоб травичку жувати? Нєєє м’ясаааа хочуууу М‘ЯСА!!!

Євгеній засміявся, погладив мене по голові і сказав: «Видно, що ти моя племінниця. Поїдемо додому там Тамара Василівна купа всього наготувала до твого приїзду, що ми не зможемо після такої трапези зі столу встати,- з легкою задорністю промовив дядько,- тільки зараз почекай мене кілька хвилин біля машини, я маю підписати документи про твою виписку».

«Звичайно»,- відповіла я.

Від лиця Евгенія.

Божееее, стільки формальностей. Прийшов підписати виписку племінниці, а заставили розбиратися з кучею документів. Це так втомлює. Цілий тиждень у мене не було нормального сну. Правові органи, переоформлення опікунства, універ, усі ці розборки. Фууух. Потрібна передишка. Добре, хоч Олекса не відмовляється від мене. Вона так змінилася. Втрата пам’яті сильно змінює людину. Але думаю, що це навіть на краще.

Нарешті я усе закінчив і вийшов з лікарні. Але те що я побачив , змусило мої очі випасти з орбіт.

Я залишив Олексу на 20 хвилин, НА 20 ХВИЛИН!!!

ЯК?! ЯК за 20 хв, ВОНА зібрала стільки народу біля моєї машини?!

Охх Боже мій милий, вона ще й гроші з них бере!

ЩО?! ЩО тут сталося?!

Мені залишалося лише, як риба відкривати і закривати рот. Ця дівчина не перестає мене дивувати.

Як тільки Олександра побачила мене вона підбігла і поводила себе так ніби нічого не сталося...

- Ооо дядечку ти вже тут, а я тебе зачекалася...

У мене просто слів нема...

- Олександро, що тут відбувається, чому ці люди біля моєї машини?

- Ну розумієш, я просто вирішила...

- ЩО?!