Розділ 9.

Як тільки лікар покинув мою палату, я вирішила, що вже час дізнатися, як я виглядаю. До цього моменту я якось і не цікавилася своєю зовнішністю, можливо, це допоможе мені щось згадати? Отже, я підійшла до дзеркала і побачила у відображенні обличчя молодої гарної дівчини, волосся у мене каштанове, яке хвилями спадає на плечі, великі виразні зелені очі, маленький носик і пухлі губи. Ну досить непогано виглядаю, але якщо  добре придивитися можна побачити мішки під очима і взагалі якийсь вимучений вигляд. Це змушує задуматись, що ж було до того, як я втратила пам’ять...

Ще тиждень я маю перебувати в лікарні. І це мене не радує, це реально нудно. Втікати знову на двір не варіант, адже це може стати проблемою для мене в майбутньому. Тобто, це можуть трактувати, як перепади настрою, психологічна нестабільність, що зможе довести те, що я намагалася себе вбити . Ммммм.... такі собі преспективи. Звичайно, це все весело, але треба бути обережнішою.

Пригадую, що «я написала» передсмертну записку, і мені дуже цікаво, що там написано. Хммм... треба буде ще все обговорити з дядьком. Зараз він якраз займається цим питанням, тому його краще  не турбувати. Але інформації ще не достатньо, хоча б мінімум...

Якщо подумати, то по суті, у кожній лікарні мають бути реєстраційні документи, де є інформація про пацієнта. Отже, вирішено! Йдемо до цього реєстраційного стола і випитуємо все, що мені треба.