Гордою походкою, покидаю місце бою. Йду ще погуляю і насолоджуся цією атмосферою, до того як повернуся в палату. Ааагрр, не хочу повертатися. Але моїм планам не було суджено збутися. Мене різко зловили за руку і обернули. «І хто ж це такий безсмертний з’явився?»,- промайнуло в мене в думці. Я не було здивована, побачивши об’єкта мого роздратування, але це вже починало надоїдати.
- Що це взагалі було?,- промовила моя жертва.
- Ви про що, молодий чоловіче?
Спокійно промовила я, в таких ситуаціях найкраще тримати себе в руках, холодно і різко повернути все у свою користь.
- Ви б не могли відпустити мою руку, мені боляче і ви посягаєте на мою приватність.
Жорстко і серйозно відповіла я. Хлопець був здивований моїм тоном і поведінкою, він швидко відпустив мою руку.
- Ще раз запитую, що це тільки що було?
Ймовірно, його ще ніколи так не відшивали.
- Ви про що? Про інцидент нашого зіткнення? Не переживайте, я вас пробачаю за неуважність, можете йти далі.
- ЩО?! Ти мене пробачаєш? І перестань до мене звертатися на ви, я не настільки старий.
А Данусю то це заділо за живе. Пх.
- Оууу,- наіграно здивувалася я,- то ми вже на ти?
І хитро-хитро так усміхнулася.
- Та що з тобою не так?
- Зі мною? Хмм... здається нічого такого, хоча...а зрештою, це не так важливо, і такою приватною інформацією не поширююся невідомим людям.
І моргнула хлопцю, все таки я поставила його в повний тупік, він не може оговтатися. І тут підбігає до своєї статуї Пінкіпай (так я назвала ту блондину в рожевому) і починає його тормошити. Хлопець не одразу оговтався.
- Данусю, та що з тобою? Зірвався за цієї дівкою, а тепер стоїш істуканом, вона щось зробила?,- і зловісно так зиркнула на мене.
- Звичайно, ці всі ваші сімейні мелодрами занятні, але мені надоїв цей цирк,- сказала я.
Чесно вже надоїло вислуховувати їхні сварки і претензії цього кобеля, потрібно це все завертати.
- Дашо, не лізь, а Ти нікуди не підеш, тобі ясно?
Він з мене сміється? Ха, щось це все затягнулося, все він починає мене виводити, я підняла брову верх, показуючи йому все що про нього думаю, тим часом як його Пінкіпай почала рвать і метать.
- Та що це таке? Я твоя дівчина, як ти можеш зі мною так говорити?! І що тобі потрібно від цієї шавки?
Вона дійсно мене так назвала? Мдааааа, за нею плаче больнічка, так швидко завестись? І питання з чого? Да ладно це не мої справи...
- Дашо, слідкуй за своїми словами, інакше...
- Що інакше?! Давай кажи? Що ти зробиш ?!
- Я перепрошую, але давайте ви свої сімейні справи будете вирішувати наодинці і без мене?,- втрутилася в розмову я.
Мдаааа на мене навіть не звернули уваги...
- Вона тобі сподобалася? Ти мені зраджуєш з нею?,- не могла заспокоїтися Пінкіпай.
А я думала ці рожеві єдинорожки милі і безневинні, що не скажеш про цю блондинку-істеричку. Дівчино-дівчино, та ти не вмієш поводитися врівноважено з людьми...
А Дануся все більше й більше злився, здається, зараз настане його пік і він вибухне. Що і сталося...
- Ти мені ніколи і не була дівчиною! Ясно? Сама собі так вирішила. Ти мені надоїла, забирайся геть.
- Що?,- ледь не плачучи промовила дівчина, - Ось так значить?
Дівчина розплакалася і побігла назад. А Даня обернувся на мене.
- Аяяяй, як ж так можна з закоханою дівчиною, негідник ти, Дануся,- гірко, усміхнувшись, промовила я.
- Давай тільки без ще твого повчання, тим більше я вже давно збирався з нею порвати, а тут ще і така нагода, і твоя поява,- ігриво промовив він.
Люди добрі тут ще одного треба в психушку завести, а то не розуміє людські слова. Я закотила очі, вже збиралася покинути це місце як пошвидше, як тут з ні від куди появилися голоси.
- Шукай її там, а я піду в іншу сторону, якщо ми не знайдемо нашу втікачку, то нам кришка.
Опааааа..... приїхали , мене спалили, куди ж втікати? Потрібно, якось сховатись від моїх переслідувачів і непомітно добратися до моєї палати. Але як ж це зробити? Я задумалася, не зважаючи на зацікавлені погляди, направлені на мене з сторони одного непробивного істукана.
#10369 в Любовні романи
#4050 в Сучасний любовний роман
#3941 в Різне
#999 в Гумор
Відредаговано: 17.08.2020