Розділ 5.

Ще один крок і я на свободі. Виходжу і вдихаю це свіже повітря своїми легенями. Яке ж це прекрасне відчуття. І чому вони не роблять прогулянок для пацієнтів? Погода просто прекрасна. Сонце світить, але не пече, і легенький вітер повіває моє волосся. Ааа точно, мені потрібно поглянути в дзеркало на себе, адже я не пам’ятаю, як виглядаю. Ну добре потім пошукаю в лікарні. Зараз ми просто будемо насолоджуватися цією миттю. Надворі досить людно. Я звернула увагу, що біля лікарні досить гарний парк,де гуляють парочки і батьки з дітьми.    Роздивляючись усе навколо, наче якийсь новий незвіданий світ, я не звернула увагу, як наштовхнулася на когось і по інерції полетіла назад. Добряче так приземлившись на свою п’яту точку, я зашипіла від болі. Піднявши очі на виноватця, я була готова вбивати. Переді мною стояв молодий накачаний хлопець, інакше кажучи, представниці жіночої статі назвали б його втіленням краси і мужності, тіпа принц на білому коні. Хмикнувши про себе, я підняла догори свою брову, показуючи, що я чекаю на його вибачення. Тимчасом як цей представник кобелячого роду, говорив по телефоні.

- Я зараз передзвоню, а то тут мої прихильниці під ноги кидаються,- відповів незнайомець у трубку.

Після його слів мене трохи перекосило, це я то кидаюся під ноги? Прихильниця? Пха, ну ти і доігрався,,,, оооо ,дружее, ти не знаєш з ким з’язався...

- Шановний, ви напевно так поспішаєте в лікарню через проблеми із зором, тому і не побачили мене і наштовхнулися, але це нічого, я знаю, що навіть сліпоту лікують. Якщо вам потрібна моя допомога, я можу вас провести до лікаря, а то, не дай Бог, ще на когось натрапите, або взагалі в люк каналізаційний впадете, і моя совість буде мучити мене ночами,-  піднявшись, спокійно відповіла я.

Хлопець трохи був в шоці. Скорше всього, що такого тіпа на місце ще ніхто не ставив. Ну нічого, все буває вперше. А я продовжую далі, поки той не відійшов від шокового ефекту.

- З вами все в порядку? А то ваші зіниці занадто розширилися, вам потрібно тиск поміряти, можливо, у вас діабет,- почала видумувати находу.

- Що? Ні, зі мною все добре, і зір в мене хороший,- недобре прищурившись, відповів він.

- Справді?,- наіграно здивувалася я,- А то я навіть не звернула уваги, що ви взагалі дивитися куди йдете,- напором відповіла я.

- Це я не дивлюся?! А сама? Гав не лови, і дивися під ноги, а якщо це такий спосіб познайомитися зі мною, то це дуже погана ідея.   

- Ааа?..Ахааахааааааа,- почала сміятися я, ця його остання фраза просто порвала мене, поки я сміялася з насолодою, пацанчик із здивуванням дивився на мене як на психічку. Добряче відсміявшись, що аж сльози виступили, я продовжила,- Скільки не повертайся до цього життя, воно повно таких нарцисів, як ти, які думають, що весь світ крутиться навколо них. Спішу тебе розчарувати і розкрити велику таємницю, ти мене не цікавиш, і Я не одна з тих, хто бачить в тобі принца на білому коні, хоча....ти навіть і коня не маєш.

Я все прямо висказала в лице цьому самозакоханому хаму і вирішила, що вже пора завершувати це все. І тут на весь парк звучить такий дзвінкий голос, що аж вуха хочеться закрити. Блондиносте непорозуміння в рожевому платі біжить прямо на нас із криками : «Данусю, я тебе так довго чекала, нарешті ти прийшов». Я із саркастичною посмішкою подивилася на Данусю і сказала.

- Знаєш, все таки я в дечому помилилася,- хлопець на мене глянув із зацікавленням, і я продовжила,- в тебе все ж таки лошадка є, ось біжить. Обережно, а то роздавить тебе своїми копитками, хмм, Дануся, як миииило. Всього доброго,- відповівши я обійшла його і попрямувала далі, не обертаючись, хоча відчувала, погляд Данусі на своїй спині.