Розплющивши очі побачила перед собою незнайомі стіни зеленого кольору та величезну люстру вверху. Це не її кімната. Ні, ні, ні. Цього не може бути.
Мар‘яна лежала мов вкопана. Чого це він дозволив залишитися у нього вдома, а головне не розбудив її ?
І чого вона це ляпнула? Вона ж з ним в поганих стосунках. Чому останнім часом вона почала помічати , що він насправді хороший чоловік та викладач. ?
Мар‘яна підвелася, взула тапки та попрямувала на кухню. Затишно та тепло. Ніби в себе удома. Так вона почувала себе в квартирі Ореста Дем‘яновича.
Він простягнув їй чашечку кави, запах якої сподобався Мар‘яні, і хоча вона не прихильник цього напитку, сьогодні із радістю її коштувала.
Блін, вона зовсім забула, що перед нею не якийсь хлопчисько, а її куратор.
І тут сталося те, чоого Мар‘яна найменш очікувала. Орест поцілував її. Спершу зовсім легенько торкнувся губ, несміливо, ніби боявся , що їх хтось побачить, а потім все пристрасніше.
Вона б повинна була відштовхнути, накричати, але і сама відповіла на цей поцілунок, і сиділа немов у жаркому полум‘ї спостерігаючи за тим як її куратор почав її обіймати.
Та вона не хотіла нічого слухати. Швидко схопивши свої речі викликала таксі та поїхала додому, а на вустах ще досі залишився слід від палкого поцілунку.
#10285 в Любовні романи
#2498 в Короткий любовний роман
заборонені почуття, сильний герой та ніжна героїня, невзаємне кохання
Відредаговано: 23.09.2020