Потяг часу в невпинному русі.
Стукочуть колеса. Зупинок нема.
Все тут близенько, на відстані думки:
минуле й майбутнє, весна і зима.
Забуто про дати. Квитки в одну сторону.
Симфонія волі в календарі.
Мов постріл у груди: «Готуйтесь на вихід!».
Й різниці немає: малі чи старі.
«Бажаєте вийти?» ‒ ніхто не питає,
лиш тінь промайне на холодному склі:
«Прощення й любов чи образи та зраду
душа проростила в родючій ріллі?»
Котиться потяг, несе крізь століття.
Чекаю в вагоні своєї пори…
Ви чуєте, люди? Б'ють дзвони небесні:
«Добро твори! Добро твори!»
Відредаговано: 19.09.2023