Пахне хлібом смачним на всю вулицю.
Хто ж так рано розжарив піч?
Тиха старість вчиняла тісто,
В грубці топила усю божу ніч.
В двір ворота її нефарбовані…
Похилився на бік паркан ‒
Вже б упав давно в трави некошені,
Коли б поруч не ріс каштан.
Далі хатка за ним присіла.
Дах рум'яниться, мов пиріг ‒
Зачекався: чи гримне клямка?
Може, вийде й сама на поріг?
З нерозтраченої любові
Приголубить принишклий світ,
У пучечки дбайливо пов'яже
Зібраний вчора цілющий цвіт.
Рушниками із теплих споминів
Встеле доріжку ‒ тут старість живе.
Посміхнеться, розгладивши зморшки:
‒ Мого двору ніхто не мине…
Відредаговано: 19.09.2023