Розділ 8. Репетиція іскри

Маскувальний браслет я активувала лише на підході до репетиційної бази. Коли, залишивши Славка на тітку Маргарет, забігла разом із менеджеркою в туалетну кімнату невеликої кав’ярні, де в цей час майже не було відвідувачів. І навіть власниця, що сиділа за стійкою, особливо не звернула на нас увагу, продовжуючи читати якісь місцеві «Сутінки» у м'якій палітурці.

— Я мала рацію, тобі просто нереально пасує! — Заявила ельфійка, поки я розглядала у відображенні великого дзеркала ілюзорну маску, що приховала мою справжню зовнішність.

Тепер, на відміну від тієї ночі в клубі, чорне волосся обзавелося безліччю темно-синіх пасом і, можна навіть сказати, було наполовину синім. А на ключицях з'явилося шикарне татуювання-комірець з трьома блакитними трояндами в центрі, які обвивали батоги із чорних шпичаків. Ще одне татуювання у цьому ж стилі, «комплектне» — блакитна троянда з шипами — було на лівому плечі. Всю цю картину доповнював яскравий макіяж, майстерно зроблений Маргарет: чорно-сині смокі-айс та холодна чорна помада на губах.

Ну так, остання людина, яку перехожі б згадали, дивлячись на мене зараз, це втомлена домогосподарка Аріна Броун.

— До речі, як мене звуть? — Запитала я, вчасно зрозумівши, що представлятися Аріною мені однозначно не варто.

— Справді, зовсім забула тобі сказати, — схаменулась Маргарет, вдаривши себе долонею по лобі. — Ти Аліса Грейс, двадцять три роки. Останні п'ять років жила і працювала в Ерафії, а нещодавно повернулася до рідної Леронії, де й попалася мені. А в іншому просто намагайся не видавати нікому зайвої інформації, через яку тебе потім можна було б упіймати на нестикуванні фактів.

— З цим упораюсь, — запевнила я. Врешті, мені все ж таки вже два з лишком роки вдавалося вдавати, що я раніше не була королевою, та й взагалі не з цього світу.

— Так, що стосується гітари, — продовжувала ельфійка, коли ми, накинувши на голови каптури худі, вийшли із закладу. — Оскільки ти будеш не лише вокалісткою, а й ритм-гітаристкою, до того ж я покладаю на тебе надії як на авторку пісень… то тільки репетиціями ти не відбудешся.

— Тобто? — Насторожилася я.

— Ти писатимеш і розучуватимеш пісні не прямо на репетиціях, — пояснила менеджерка. — Вони потрібні скоріше для того, щоб гурт зігрався і відпрацював виконання всім разом. А кожен свою партію має готувати сам. Тому крім самих репетицій двічі-тричі на тиждень, тобі потрібно буде ще й займатися вдома. Для цього я вже домовилася з одним давнім знайомим, і він позичить тобі свою стару гітару з комбіком. Тож зможеш грати і вдома.

— Ти що, з глузду з'їхала? — вигукнула я, ледь не посивівши прямо крізь ілюзію. — Яке ще грати вдома на електрогітарі?

— Не бійся, як Славко засне або сам буде гратись з кубиками — поставиш комбік в тихий режим, і вперед! — усміхнулася ельфійка із найщирішою дитячою безпосередністю. — Ні сусідам не завадиш, ні дитині. Та що там, він тебе ще слухатиме і підтанцьовуватиме!

— Угу, прикольно. А Владу як я поясню наявність гітари з комбіком?

— Та ніяк, — засміялася Маргарет. — Ми все ще у сусідніх квартирах живемо, чи не забула? Будуть у мене в кутку стояти. Як твій на роботу піде — принесу, щоб ти займалася, і навіть за можливості розважатиму Славка, щоб ти могла більше часу приділяти пісням. Це, між іншим, у моїх особистих корисливих інтересах. А ввечері, ближче до приходу Влада з роботи, назад до себе додому заберу.

— А якщо він раніше прийде?

— Якщо прийде раніше, то ледве почуєш, як двері відчиняються, кидай гітару на диван і кажи, що це моє, — розреготалася сусідка. — Повір, останнє, що він подумає, навіть побачивши електрогітару у вас вдома, — то це те, що ти в рок-гурт пришвартувалася.

— Тут навіть не посперечаєшся, — нервово хихикнула я.

— Не бійся, прорвемося! Ну а тепер уперед, познайомлю тебе з хлопцями, — весело повідомила Маргарет, заводячи мене в непримітні пошарпані двері старого будинку, де на вході сидів гоблін у татуюваннях, гортаючи журнал із похмурим рок-гуртом на обкладинці.

— О, привіт, Марго, — кивнув він, побачивши нас. — Твої хлопці вже на тебе чекають. А це твоя новенька?

— Так, вона, — підморгнула ельфійка, проводячи мене далі коридором. І буквально на ходу відчинила одні з дверей, за якими я побачила невелику кімнату, стіни якої були оббиті темним звукоізолюючим матеріалом. У протилежному кінці кімнати в кутку стояла барабанна установка. Тут і там були підсилювачі, біля стін стояли гітари. А поряд із гітарами — троє чоловіків.

— Не може бути! А я думав, ти нас розвела, коли сказала, що знайшла нову вокалістку, — реготнув один із них, кремезний фавн з дредами, який першим підійшов до Маргарет, щоб дружньо її обійняти.

— І коли я востаннє розводила вас? — щиро обурилася ельфійка. — Хлопчики, знайомтеся, це Аліса, наша нова зірка! — Повідомила вона, вказавши на мене. І я від такого представлення, якщо чесно, трохи збентежилася, з незграбним виглядом помахавши гурту долонькою.

— Привіт, — пискнула я.

— Алісо, це Бред, наш барабанщик, — сказала дівчина, вказавши на фавна. — Це Клайв, басист... і так, жарти про басистів і барабанщиків з ними жартувати можна, — підморгнувши, додала вона, вказавши на худорлявого світловолосого хлопця в чорній в'язаній шапці. — Ну а це Рекс, наш неймовірно крутий і незамінний соло-гітарист, — повідомила менеджерка… і тут я завмерла, трохи впустивши щелепу.