Пролог. Я потрапила до іншого світу, а потім щось пішло не так!

— Це не чесно! — заволала я, розмазуючи по обличчю сльози та туш.

— Що нечесно? — перепитала молода мініатюрна жінка з довгим пастельно-рожевим волоссям, на яке зверху був накинутий чорний каптур худі.

— Те, що я така дурепа, — продовжувала я, ледь не перекинувши напівпорожній келих із коктейлем на свою пом'яту весільну сукню. — Як… скажи, ну як я могла його втратити?

— Вибач, Аліно, але ти справді дурепа, коли ось так ридаєш за виродком, який зраджував тобі прямо перед вашим весіллям…

— Та не про нього я взагалі, — схлипнула я.

— А про кого тоді? — здивувалася незнайомка, спершись на барну стійку.

— Про єдиного чоловіка, за стосунки з яким узагалі мала у своєму житті триматися… і якого профукала, бо по молодості не було мізків, — з новою силою зарюмсала я, перш ніж залпом допити свою «Дольче Віту», а потім крикнути барменові: — Мені ще один, тепер хочу «Блакитні Гаваї»!

— Щось я геть заплуталася, — сказала незнайомка, уважно дивлячись на мене.

— Я й сама заплуталася, — схлипнула я, похитала головою і поклала щоку на прохолодну лаковану барну стійку. — Думала, що нічого страшного, ну його вже все, адже ж молода, все життя попереду — іншого знайду… Але я не мала його тоді втрачати, розумієш?

— Нічого не розумію, якщо чесно, — зізналася жінка, постукуючи по стійці пальцями, з-під яких, як мені на мить здалося, вискакували маленькі рожеві іскри.

— Єдине, що я розумію, так це те, що погодилася б на що завгодно, якби просто… якби просто він дав мені ще один шанс. Тому що цей чоловік — найкраще, що взагалі було в моєму триклятому житті. Але після всього, що я накоїла, він мене тепер навіть знати не захоче! — з новою силою заголосила я, відчайдушно вхопившись за високу склянку з блакитним коктейлем, яку бармен поставив переді мною.

Після цього все було, немов у тумані. Не знаю, що сталося далі. Але прийшовши до тями, я зрозуміла, що перебуваю посеред шикарної спальні в стилі рококо!

Різко сівши в ліжку, застеленому шовковими простирадлами, я не була здатна ні на що, крім як кліпати, дивлячись перед собою. Мозок просто ніяк не міг сприйняти те, що відбувається, і усвідомити, чи дійсно я бачу те, що бачу?

Обережно вставши з ліжка, я відчула ступнями довгий ворс м'якого килима і пройшла до вікна... з якого, напевно, вивалилася б, якби воно не було засклене дуже міцним склом!

Це… здається, не Запоріжжя. Абсолютно точно не Запоріжжя. Тому що в моєму рідному Запоріжжі точно не було розкішних палаців, оточених старовинними будинками! За кварталами яких, з тієї висоти, на якій знаходилася я, можна було роздивитися й звичні далекі спальні райони з багатоповерхівками.

Відчувши, як паморочиться в голові, я відвернулася від вікна, заплющила очі і порахувала до десяти. Та тільки коли розплющила їх, розкішна спальня не зникла. А повернувшись назад, я знову побачила ті самі пейзажі, разом з двором, що простягався піді мною, і чудовим садом, де прогулювались шикарно одягнені люди.

Що… що відбувається?

Відчувши нудоту, я затиснула рота долонею і помчала до відчинених дверей, за якими вгледіла ванну кімнату… де навіть чортів унітаз, куди мене знудило, був із позолоченими візерунками! А йоржик, що стояв поруч із ним, виявився із золотою ручкою, інкрустованою діамантами!

Та йокелемене, до якого Межигір’я мене занесло, і як?! Може десь поряд ще й золотий батон валяється?

Сівши на підлогу, я відкинула голову і, зачинивши двері ногою, почала глибоко дихати. Одне за одним, у голові спалахами пролітали уривки спогадів.

Уривки ЧУЖИХ спогадів.

Про довгу дорогу з рідного замку до чужого королівства.

Про помпезне весілля з молодим королем, під час якого на мою голову одягли корону та проголосили королевою.

Про дуже прохолодну першу шлюбну ніч, яка з обох боків була не більш ніж свідомим виконанням обов'язку.

Але чому ці спогади у МОЇЙ голові?

І тут я, побачивши своє відображення у дзеркалі, все зрозуміла. Згадала вчорашній день, коли готувалася одружитися з хлопцем, з яким зустрічалася вже майже два роки. І який так подобався моєму батькові, що він із самого початку цих стосунків постійно повторював, щоб я трималася за такого надійного, доброго, правильного чоловіка.

На жаль, не склалося! Тому що за годину до весільної церемонії я застукала свого нареченого з власною дружкою, та ще й прямо в туалеті РАГСу! Влаштувавши скандал, під час якого розмазала їхні носи по сидінню унітаза, я втекла куди очі бачили. І просто в пишній білій сукні, манікюром зі стразиками та із сумочкою в зубах, завалилася в бар. Де, відчуваючи найвищий ступінь горя і вселенської несправедливості, напилась в зюзю у компанії якоїсь невисокої дівчини, що підсіла до мене потеревенити.

На якому коктейлі зі смаком сліз я відрубилася — не пам'ятаю. Але факт був на лице: отямилася я, схоже, вже в іншому світі!

У тілі дівчини на ім’я Аїша.

Правда ось, ця Аїша була не кимось там, а справжнісінькою молодою королевою. І заміж її видали з політичних міркувань. Як це, на жаль, зазвичай і буває з принцесами, попри те, що нам намагається згодувати Дісней. Тож моєму красеню-чоловікові цілком логічно на мене було щиро начхати.