Глава 16

- Здала проєкт?

- Налякала, - буркнула, бо не очікувала, що Поліна вдома. Сестра підкралася непомітно, поки я розкинулася на дивані. – Здала.

- Чого така сумна? Радіти потрібно, - хмикнула дівчина й відсунувши мої ноги впала поруч.

- Мені дали новий проєкт, - я звела брови. Ноги впали на підлогу, але я досі продовжувала лежати, дивлячись у стелю. – Змішані почуття маю.

- Це погано?

- Ще не знаю, - видихнула задумливо. – Цей проєкт мав належати Інзі. Виходить, що я його вкрала у неї з-під носа. І це дуже значна робота. Готельний комплекс закордоном.

- Ого, - сестра присвиснула. – Жирно. Це значить, що ти поїдеш за кордон?

- Певно, що так. Але, Інга… відчуваю свою провину.

- Ця дівчина ще те стерво, - обурилася сестра. – Навіть і думати про таке не смій. Отже, ти працюєш краще, а це варто відмітити.

- Ні-ні, - я мотнула головою. – Не хочеться пити, - скривилася.

- Коли треба їхати?

- Ще не знаю, - я мотнула плечима. – Я взагалі не знаю ще нічого про цей проєкт. Навіть те, у якій країні маю працювати. Якось не було нагоди розпитати Тимура.. Сергійовича.

- А як батьки? Думаю, тобі варто з ними зустрітися, сказати, - обережно почала сестра. – Все ж це інша країна й декілька місяців роботи.

- Знаю, - я кивнула. – Але сумніваюся, що їм цікаве моє життя.

- Звісно цікаве, - буркнула Поліна. – Хочеш разом поїдемо вихідними?

- Ні, - різко відповіла. – Маю багато роботи. Іншим разом.

- Ясно. Я піду, - сестра підійнялася та ледь помітно усміхнулася, а тоді пішла до своєї кімнати.

День видався важким. Не те щоб фізично, проте морально він мене розчавив наче маленьку комаху. Мабуть, Поліна мала рацію, Інга і справді була ще тим стервом, тому я не маю так перейматися за відібрану у неї роботу. Врешті, ця дівчина має багато інших проєктів, і завжди мала роботи більше за мене. До того ж вона помічниця Тимура, то нехай і допомагає в Україні.

За своїми роздумами я так і заснула на дивані у вітальні, ще й будильник забула поставити на ранок, але на моє величезне здивування, прокинулася навіть без будильника вчасно. Навіть мала час на запашну каву, яка встигла охолонути, поки приймала гарячий душ.

Сьогодні слід обговорити із Тимуром усі деталі проєкту Давида. Насправді я ще досі не вірю, що він буде закріплений за мною. Після того знайомства і зустрічі у кабінеті боса, ця тема не підіймалася, тому, можливо я взагалі даремно переймаюся й все ж цей проєкт буде належати Інзі?

Літо у цьому році раннє, бо тільки початок, а люди вже помирають від жаги. Обираю легенький сарафан, а поверх тонкий жакет, ну і куди ж без підборів.

Сьогодні на роботу приїжджаю навіть раніше, аніж зазвичай, ще навіть половина офісу не заповнена. Незвикла бачити таку картину, бо приходжу завжди ледь не остання.

Заглядаю на кабінет Авдєєва, якого ще досі немає. Не знаю, коли він приїздить зазвичай, але сьогодні я прямо таки хотіла бачити цього чоловіка. Мені не терпілося дізнатися деталі, тематику й усе інше. А ще побачити його реакцію на те, що я прийшла так рано. Мабуть, це взагалі вперше за усі роки моєї роботи у його компанії.

Я глянула на свій наручний годинник, який вже показував досить пізню годину, але Авдєєва досі не було. Це на нього не схоже зовсім. Так, як роботи поки не мала, то вирішила придбати онлайн-курс для дизайнерів й подивитися декілька відео. Я любила розвиватися, бо з кожного курсу завжди дістаєш щось цікаве.
На якомусь із них мене перервав телефонний дзвінок, це була Поліна.

- Сестричко, виручай.

- Що сталося?

- Терміни горять. Потрібно заплатити за навчання, а я зовсім не маю грошей.

- Мама тобі не висилала?

- Висилала, але ти ж знаєш… всі мої гроші були у тій валізі, яку я лишила у Артура, - я закотила очі й важко зітхнула.

- Поліно, це дуже безвідповідально з твого боку. Гроші, документи, це ж серйозні речі.

- Я знаю, Алю, але… я ж не винна.

- Скільки потрібно?

- Вісім тисяч.

- Ти серйозно? Ти залишила незнайомцю у валізі вісім тисяч?

- Взагалі, - вона затихла, а тоді додала зовсім тихо: - там було близько двадцяти.

- А сумка тобі для чого, Поліно?

- Я боялася, що вкрадуть.

- Добре, приїжджай під офіс, я зараз винесу гроші.

- Я вже тут, - я хмикнула й потерла своє чоло пальцями. Не сумнівалася навіть що сестра настільки передбачлива.

- Гаразд, зараз спущуся.

Я взяла свою сумочку, з якої дістала гаманець й швидко почала рахувати купюри. Не була впевнена, що там є потрібна сума, але грошей вистачило якраз, аби віддати за навчання сестри. Все ж потрібно знайти того Артура, аби забрати документи й гроші. У таких ситуаціях я дуже сердилася на Поліну, бо вона вчиняла так по-дитячому. Навіщо взагалі було тікати від того хлопця, який її віз, або ж взагалі сідати у його авто й погоджуватися на допомогу.

Ліфт доїхав швидко до холу й дівчину я знайшла теж швидко. Вона сиділа на м’якому диванчику поруч з великим панорамним вікном та клацала щось у своєму телефоні. Я швидкими кроками почала підходити до неї й помітила за вікном Тимура та його брата. Дідько, ще тільки цього не вистачало.

- Бери гроші та йди, - я відірвала сестру від того, що вона робила у телефоні.

- Ти чого така різка?

- Я серджуся на тебе, - буркнула. – А ще, мій начальник вже прийшов на роботу і через тебе у мене можуть бути проблеми, бо я покинула офіс з особистої потреби.

- Зрозуміла, вже йду, - серйозно кивнула та розвернулася, аби йти до виходу, проте повернулася у мій бік вона ще швидше.

- Що таке?

- О Боже, - налякано протараторила сестра. – Врятуй мене, Аліно.

- Що сталося? Ти взагалі твереза? Гарячки немає?

- Не смішно, - фиркнула. – Там з твоїм босом Артур.

- Звісно, це його брат, - нервово буркнула. А тоді до мене почало доходити, що Поліну підвозив Артур. Це ж Артур приїхав з-за кордону й має повернутися й це йому вона зіпсувала документи? От халепа. – о Боже, - повторила слова сестри.

- Це те дівчисько, - почула грізний голос Артура й моє серце пропустило декілька дуже швидких ударів. – Це через неї накрилися мої плани й договір. Стій! – чоловік почав бігти за моєю сестрою, а Поліна тим часом тікати на вихід. Я ж стояла з широко відкритими очима й вражено дивилася на свого начальника, який своїм станом не поступався моєму.

Тимур почав повільно підходити до мене й розвернувся обличчям до вікна, де ми обидвоє спостерігали картину, як Артур ганяється за моєю сестрою навколо чиєїсь машини.