Глава 15

Днями пізніше

Тоді Тимур не допоміг мені з моєю машиною. Цей чоловік просто забрався геть з офісу раніше ніж зазвичай. Довелося просити допомоги в колег. Потім ми з Авдєєвим взагалі не розмовляли декілька днів поспіль. Він наче уникав мене. Навіть свою роботу попросив пересилати поштою. Але після того, як ми з Вікторією зустрілися й вже остаточно усе затвердили, я мала занести проєкт Тимуру, аби закрити його офіційно.

- Ой.. – запнулася я, коли застала Тимура, Інгу та ще якогось чоловіка. На вигляд йому було не більше тридцяти. Привабливий шатен, з гарними зеленими очима та ідеально вкладеним волоссям. Такий же серйозний як і Тимур. – Пробачте, не знала, що у вас зустріч, - почала бубоніти я й хутко закривати за собою двері.

Чоловік досі спостерігав за мною та зачаровано посміхався.

- Аліно, стій, - почула голос Авдєєва. – Що ти хотіла?

- Принесла проєкт на затвердження, - я помахала великою текою. – Він повністю закінчений і можна віддавати замовникам. Якщо звісно ви затвердите.. – тихіше додала. – З Вікторією я вже зустрічалася і вона в захваті.

- Чудово, - мені здалося, що Тимур зрадів. – Залиш, я перегляну й можеш йти.

Весь цей час шатен спостерігав за мною та моїми діями. Від цього почувала себе дуже незатишно, бо не розуміла звідки таке зацікавлення. Або ж це якийсь ловелас, який дуже любить жінок, бо він ледь не поїдав мене своїм поглядом, або його і справді цікавила моя робота. Я зітхнула й швидкими кроками наблизилася до столу боса, поклала теку й так само швидко чкурнула з кабінету.

Не минуло й декілька хвилин, як я опинилася за своїм робочим місцем, коли до мене підбігла розлючена Інга.

- Повернися до кабінету, - фиркнула блондинка.

Її щоки розчервонілися від гніву, від цього мені стало трохи моторошно, бо я уявити не могла, що там сталося. Може Тимур подивився готовий проєкт і у ньому є якісь великі проблеми? Чорт, це б було не дуже добре.

- Ворушися, Гордійчук, - сичала блондинка. Я підірвалася та попрямувала у бік кабінету. Інга бігла за мною й це дуже напружувало, бо враження були такі, ніби ця ненормальна зараз щось зі мною зробить.

Зайшла до кабінету я без стуку, бо вже чекала, що начальник буде відчитувати за якісь недоліки. Серце тріпотіло, як навіжене, адже я так сподівалася закінчити цей проєкт якомога швидше.

- Щось не так з моїм проєктом? – схвильовано запитала я.

- Навпаки, - байдуже відповів Тимур. – З ним усе дуже добре. Сідай, - він вказав на місце поруч із шатеном. Я повільними кроками підійшла до місця, де нещодавно сиділа Інга й сіла у крісло. – Знайомся, це Давид.

Давид простягнув мені руку й я машинально витягнула свою. Помітила на його пальцях масивні обручки, що мене дуже здивувало, бо я не звикла бачити такі прикраси на чоловіках. Він потягнувся нижче й поцілував мою руку. Сидячи навпроти чоловіка, відмітила, що його зовнішність має якесь іспанське коріння.

- Дуже приємно, Аліно, - вимовив моє ім’я так, наче смакував ним, від чого тіло вкрилося сирітками. А тоді легенько усміхнувся.

- Навзаєм, - тихенько пропищала я.

Інга стояла поруч з Тимуром. Мене це дуже дратувало, з того вечора у барі мене взагалі дратували усі жінки поруч з Авдєєвим. Чи відчувала я ревність? О, так, я дуже ревнувала.

- Аліно, Давид наш новий замовник, - пояснив Тимур і я відразу ж перевела на нього погляд. – Це буде дуже великий проєкт, надзвичайно великий. Готельний комплекс. І цей комплекс знаходиться закордоном.

Це було добре. Не те щоб просто добре. Це супер добре, бо таких проєктів ця компанія ще не мала. Так, наші роботи хороші й ми популярні у місті й в Україні, але щоб прямо закордоном – це вперше. Я постаралася не показати шаленої радості, а сприйняла це по-діловому.

- Цікаво, - легенько посміхнулася. – Яка моя участь у цьому? Наскільки я розумію, цей проєкт належатиме Інзі?

- Мав належати Інзі, - сказав шатен. Це мене здивувало.

- Давид захотів подивитися твій готовий проєкт, а я не зміг відмовити, - продовжив Тимур. Я зацікавилася.

- І як вам мій проєкт? – поцікавилася я у Давида.

- Найкраще, що я бачив, - він склав руки перед собою у замок. – Я довго обирав фірму, - продовжив чоловік. – Мені багато чого пропонували, проте, цей будинок, дизайн якого ви зробили – ідеальний.

- Дякую, - я сором’язливо посміхнулася. – Мені дуже приємно.

Почула, як важко дихає Інга. Та вона була до біса напружена, що не скажу про Тимура. Авдєєв наче був щасливий та.. гордився мною? Принаймні, мені так здалося.

- Я хочу, аби ви були головним дизайнером, Аліно, - я ледь не подавилася власною слиною. Сказати, що я здивувалася, це все одно що не сказати взагалі нічого.
Не знала, як реагувати і чи взагалі я маю право щось говорити. Погоджуватися? Адже, цей проєкт по праву належав Інзі. Я перевела погляд на Тимура, який теж був шокований. Схоже, чоловік очікував, що Давид мене просто розхвалить і на цьому все. Але..

- Тобто?! – обурилася Інга. – Це мій проєкт. Я гадала, що вона буде тільки допомагати.

- Умови міняються, - відрізав Давид. – Тимуре, я хочу, щоб ним зайнялася Аліна. Виключно Аліна.

Тимур кинув на мене дивний погляд. Я не змогла прочитати, які у чоловіка були емоції, але чомусь відчувала себе винною.

- Аліна ще дуже молодий дизайнер, - обережно сказав Авдєєв. – Вона працює тут зовсім нічого, а це такий проєкт..

- Проте, її дизайн будинку найкращий з усіх, що я бачив, - спокійно мовив Давид. – Не тільки сьогодні, а й взагалі. Я хочу, щоб у моєму готелі був такий самий затишок. Щоб туристи були наче вдома, в Україні.

- Тоді треба час, щоб переробити документи, - напружено відповів Тимур. – і я маю контролювати цей проєкт.

- О, гадаю ми впораємося удвох, - заперечив Давид, що мене дуже насторожило.

- Ем-м, - я вже не на жарт почала хвилюватися. Тому, вирішила, що маю право сказати хоч щось. – Я б не відмовилася від часткової допомоги Тимура Сергійовича.

- Добре, - кивнув Давид. – Тоді готуйте потрібні документи. Я все підпишу.

Тимур відпустив нас з Інгою й залишився ще щось обговорювати з Давидом. Я досі була під враженням. Не вірила, що це взагалі відбувається зі мною. Це вже другий мій великий проєкт за цей рік. Що там, за цей місяць. Щоправда, почувалася я паршиво, бо наче вкрала його у Інги з-під носа.