Глава 12

- Зробила терасу? – підпригую на робочому місці, бо лякаюся голосу Тимура. Ніяковію у його присутності й відразу ковзаю очима по сторонах. Авдєєв нахилився ближче до мене, обпершись долонями об стіл й заглядає у мій ноутбук через його кришку.

- Ті-ільки почала, - запинаюся. Цей чоловік і справді мене налякав. Раніше не було такого, щоб він підходив сам. Раніше загалом я не мала з ним спільних проєктів.

- Ти ж обіцяла сісти за це в неділю ввечері, - хмуриться. Дивлюсь у його карі очі. Відмічаю, що мій страх стосовно цього чоловіка кудись зник. Тепер лише якась незручність, але й на те є свої причини.

- Я не обіцяла, - кажу йому у вічі. – Казала, якщо матиму можливість, то постараюся зробити.

Мружить загадково очі. Пильно вивчає мене декілька довгих секунд. Моє серце шалено калатає в грудях. Настільки, що бюстгальтер починає нестерпно тиснути на ребра, перекриваючи кисень. Тимур обходить стіл й зупиняється позаду мене. Боже. Мені буквально бракне повітря. Роблю глибокі вдихи, відчуваючи як сильно розширюються мої ніздрі. Що ти робиш зі мною, Тимуре?

- Ти дуже напружена, - шепоче хриплим голосом. Так, що чую лише тільки я. Стає якось незручно перед колегами. Щоки миттю вкриваються рум’янцем й горять так, як навіть не горіли під палючим сонцем у Єгипті. – У тебе якісь проблеми.. в особистому?

Певно натякає на мого видуманого хлопця. Ох-х, то Авдєєва цікавить те, чи куштувала я вихідними десерти, про які так розпитувала Поліна. Це тішить моє самолюбство, бо.. може я не настільки й дратую його? Опускаю голову вниз, аби приховати наслідки зніяковіння.

- Був важкий день, - буркаю. – Після суботи, ну.. ви зрозуміли.

А він зрозумів точно, бо бачив мене у такому стані, який розв’язав мого довгого язика й дозволив бовкати зайве. Тру чоло пальцями й благаю вищі сили, аби цей чоловік пішов й сховався у своєму кабінеті, як Дракула у темній печері. Хотіла б я не бачити його вічність.. поки не пройде це почуття провини. Ще й до усього з’являється враження таке, ніби усі все знають про нас із босом і осуджують, хоча це просто неможливо.

- Можемо ввечері разом доробити її, - продовжує шепотіти над моїм вухом. Ловлю дивні погляди на собі кількох колег. Певно, у їхніх головах вже будуються плітки. Або я просто себе накручую, адже.. Авдєєв так підходить до усіх. Це тільки моє хворе коханням нутро так реагує на нього.

- Що доробити? – округлюю очі.

- Не десерти ж, - хмикає нахабно. Не бачу його обличчя, бо чоловік позаду, проте відчуваю як лукаво він натягує на нього свою посмішку.

- Г-м? – удаю, що не зрозуміла. Це флірт, чи мені лиш здається?

- Не удавай, що не розумієш, - відрізає. – Будемо робити після роботи терасу?

- Я дороблю сама, - кажу вперто. – Занадто часто ви залишаєте мене після роботи і ще й субота.. у мене є й особисте життя.

- О, так.. мій тезко. Твій бойфренд.

- Угу.

- Тоді скинеш ввечері на пошту. Дедлайн до одинадцятої.

- Що-о? – обурююся. – Це дуже мало часу.

- Якщо не будеш відволікатися, то встигнеш, - ховає руки в кишені штанів та своєю сексуальною ходою йде до кабінету. Нахаба.

Нутрощами прокочується хвиля обурення. Розумію, нащо він це робить, аби я цілий день була зайнята проєктом і не мала змоги на те саме, приватне життя. Але, ось тільки, чого Тимура так цікавить мій вільний час? До того ж, запропонував доробити терасу разом. Після роботи. Тобто тоді, коли в офісі буде порожньо й ми залишимось удвох. Омг. Ні-ні, до такого шаленства я ще точно не готова. Тим паче після того, що я наговорила Авдєєву.

До обіду займаюся терасою, бо маю намір закінчити її сьогодні, попри те, скільки часу це займе. Замовники повертаються вже за декілька днів, тому днів до завершення цього проєкту катастрофічно мало.

Встигаю накидати один взірець, а тоді втомлено тру пальцями повіки й вирішую випити чашку міцного чаю, бо каву в офісі не п’ю, через те, що немає потрібного молока. Всі п’ють зі звичайним, а задля мене ніхто не буде замовляти ще й кокосове. Обід я точно пропускаю, бо роботи багато.

Вмикаю чайник й спираюся на невеличку кухонну стільницю, що знаходиться у центрі офісу. Звідси відкривається огляд на увесь поверх, тому дивуюся, коли з ліфта виходить Ангеліна. Після суботи ми так і не розмовляли, тому побачити її тут було несподіванкою. Пригадую, що дівчина казала про те, аби хотіла б засікти Авдєєва на гарячому з Інгою. Подруга теж помічає мене й бачу, що ніяковіє. Обхоплює ручки невеличкої сумочки міцно пальцями й крокує у мій бік, опустивши погляд.

Відірватися від Ангеліни змушує звук чайника, який вказує, що вода у ньому закипіла. Кидаю у свою чашку пакетик й заливаю кип’ятком.

- Привіт, - подруга опиняється поруч. Їдальня огороджена скляними стінками, тому практично ізольована від усього офісу. Нас видно, але не чути. – Маєш хвилинку?

- Привіт, - втомлено посміхаюся. Ангеліна схвильована й мене це.. злегка ображає, бо я гадала, що у нас довірливі стосунки. Хоча й лицемірно з мого боку говорити про довіру, знаю. – Насправді, багато роботи.. але ми маємо поговорити.

- Угу, - тихенько каже. – Можемо тут чи краще.. – показує великим пальцем на вихід з їдальні.

- Можна тут. Нас ніхто не почує, - заспокоюю її, бо знаю, що подрузі це важливо.

- Загалом.. я пам’ятаю усе те, що наговорила тобі, - обережно починає й помітно нервує.

- Якщо ти хвилюєшся про те, що я це комусь розповім, - прокашлююся. – То я умію тримати язика за зубами. Гадала, що ти вже переконалася у цьому за стільки часу.

- Звісно, я знаю, - швидко протараторила та подивилася мені в очі. – Просто.. розумієш, це дуже важливо. Та угода.. якщо хоча б один з нас порушить цю таємницю, то зобов’язаний виплатити іншій стороні дуже велику суму. Навіть Тимур не має знати, що я проговорилася тобі, - зітхає й обпирається об стільницю рукою. – яка ж я дурепа.

- А Інга? Ти говорила, що зраджувати це табу, - обурююся. – До того ж, вона й сама може пустити плітки про них із Тимуром, щоб позбавитися тебе й зайняти твоє місце.

- Нехай, - втомлено видихає. – Спершу я переймалася цим, але зараз… мені байдуже. Схоже, Тимур якось домовився з нею, не знаю. Головне, щоб ця правда не вийшла з моєї сторони, розумієш?.. – натякає.

- Ангеліно, - я взяла її долоню у свою. – Я ж твоя найкраща подруга. Звісно, я не повинна ображатися на цю таємницю і розумію усю серйозність цієї ситуації. Але, ти не повинна сумніватися у мені.

- Знаю, - видихнула вона. – Пробач, що приховувала це від тебе. Але це так нестерпно..

- Все добре, - я стала напроти подруги й обхопивши її плечі, легко усміхнулася. – Ніхто не дізнається.

Я оглянулася сторонами та переконалася у тому, що нашу розмову ніхто не чув. Ангеліна вдячно кивнула мені, а після цього повідомила, що хоче навідати самого Тимура, аби для присутніх тут, не здавалося дивним те, що дівчина не зайшла до власного чоловіка.

Я й справді не мала наміру порушувати таємницю подруги. Це лише їхня справа і я не маю права лізти у їхнє життя.

Наступний тиждень минув швидко. Попри те, що часу ще вистачало, я настільки поринула у роботу, що практично закінчила проєкт, сама того не очікуючи. Сьогодні мають прийти замовники, які вже встигли повернутися із поїздки. Я раділа, бо нарешті вони матимуть змогу оцінити усе на власні очі й в особливості кольорову гаму, за яку я сильно переймалася.

За цей час з Тимуром ми спілкувалися мало. Чоловік лише підкидав мені зайву роботу, тому часу на особисте життя я мала небагато. Вірніше, його не було зовсім й у вільному доступі у мене був лише міцний сон.

Після обіду Авдєєв викликав мене до себе в кабінет із всіма взірцями, які зробила за час відсутності замовників. У кабінеті вже сиділа Вікторія зі своїм чоловіком. Ми переглянули усі кімнати, які затвердили дистанційно, все наче було добре, проте кольори вирішили трохи змінити. Залишалася лише дитяча, яка була найважливішим місцем у будинку для цієї пари.

- А щоб ви порадили? Уявімо, що ви сімейна пара й у вас скоро з’явиться малюк, - припустила Вікторія, від чого я закашлялася. Такого я ще не уявляла і навіть не планувала уявляти. Тимур тримався стійко у цьому питанні, але воно й не дивно, бо для Авдєєва робота стоїть вище за усе.

- Дивлячись якої статі буде дитина, - сухо відповів Тимур. – Якщо це хлопчик, то щось у стилі тачок Маквін, - він посміхнувся, а мене це дуже здивувало. Я вперлася об спинку стільчика й уважніше почала його слухати. – Ліжко у формі машинки, розфарбовані стіни. Здається, це мрія кожного мужика, - я засміялася й відразу подавила сміх, коли на мене подивилися усі три пари очей. – А для дівчинки щось у стилі фей чи принцес. Зіркове небо на стелі, яскраві стіни, ляльковий будинок.

- Це не впишеться у загальну картину будинку, - Вікторії очевидно не дуже сподобалася така ідея.

- А я цілком підтримую Тимура Сергійовича, - сказала я. – Це справді цікаво. Усі діти мріють про таке, коли ще маленькі. До того ж, дитяча і не повинна відповідати дизайну будинку, бо.. це простір дитини, - обережно додала.

- Про це варто подумати, - замислився чоловік дівчини, глянувши на неї, а тоді поцілував пальчики Вікторії. Мабуть, він сильно її кохав, бо ця жінка й справді вирішувала усе.

- Не знаю.. ми ще маємо час обдумати цю ідею й інші варіанти також.

На цьому наше спілкування й закінчилося. Я повернулася до роботи. Аби виправити кольори й не помітила як робочий день добіг кінця. В офісі вже залишилося мало людей, бо годинник показував досить пізню годину. Взагалі робочий день закінчився ще близько сорока хвилин тому, але коли було необхідно щось допрацювати працівники мали змогу залишитися. Я ж затрималася, бо маю забрати сестру з вокзалу й з роботи дістатися туди швидше аніж з дому. Тимур теж ще досі був в кабінеті.

Закінчивши, я почала збирати речі, а тоді не попрощавшись з Авдєєвим попрямувала на вихід.

Втома відчувалася сильно. Раділа, що сьогодні повертається Поліна й трохи розбавить мої самотні вечори. Я вже навіть встигла скучити за цією її енергійністю та шаленством. На паркінгу дістаю ключі із сумочки та знайшовши свою машину забираюся усередину. Тільки, от халепа.. вона вирішує влаштувати мені бойкот і не завестися.

Кілька разів провертаю ключ і нічого не вдається. Лише коротке гарчання й знову – нічого. Важко зітхаю й б’ю долонями по керму від роздратування. Ну чому вона вирішила підвести мене саме зараз? Коли я така втомлена й просто хочу побачити сестру й поїхати додому?