Глава 3

Опинившись у квартирі, хотілося лише впасти на диван, ввімкнути телевізор та дивитися депресивні мелодрами про кохання й заїдати усе це величезним морозивом.

Десь так і виглядало моє життя з появою почуттів до Тимура. Питати мене за що я його покохала – марна трата часу. Я сама не розумію за що. Ми були мало знайомі до того часу, як Ангеліна пропхнула мене на роботу у його компанію. А там все закрутилося… правда, тільки з мого боку. Гадаю, очевидно, що я його зовсім не цікавлю. Швидше, для чоловіка я лише найкраща подружка його дружини, на цьому й все. Навіть роботу Тимур більше довіряє Інзі, аніж мені.

Впавши на диван, я вклала голову на його стінку й заплющила очі. Мені двадцять дев'ять, а я досі не маю нічого, окрім роботи. Навіть ця квартира… вона орендована, не моя. Ні чоловіка, ні дітей. Чорт забирай, у мене навіть хлопця не має. За двадцять дев'ять років життя я мала лише декілька невдалих відносин, а з появою Тимура то й взагалі перестала заглядатися на протилежну стать. Дивна? Дуже.

- Чого сумуєш? – Поліна важко впала поруч та закинула на мої плечі свою руку. Сестра жувала гумку та надувала губами бульбашки. Це дратувало, тому я скривилася.

- Важкий день, - відмахнулася я.

- Як там твій новий проєкт? – поцікавилася вона. – Можна вітати?

- Здається, що так, - я натягнуто посміхнулася. Все ж у моєму житті й було щось хороше.

- Тоді вітаю, - дівчина заплескала радісно у долоні. – Будемо святкувати?

- Ні-ні, - я замотала головою. – Мені вистачило учора, - здійняла руки перед собою й засміялася. – Я вже не та молода дівчинка, щоб так розважатися. Вранці довелося пити пігулки від похмілля.

- Ех, моя ти старенька сестричко, - Поліна схопила мене за обидві щоки та почала мило говорити, наче до дитини. – ой, скільки тонального, - скривилася дівчина.

- Замальовувала наслідки вечора, - мотнула плечима. – А ти наче й не пила учора.

- Я ще молода та гаряча, тому… - вона розвела руки й весело хмикнула.

Я підійнялася з дивану та почала роздягатися. Зачепившись пальцями за ґудзики сорочки, згадала, що обіцяла Ангеліні зустріч. Йти на неї зовсім не хотілося, бо хоча й подруга була того ж віку, що і я, проте її організм дозволяв ще відриватися на повну.

Стягнувши із себе сорочку, я швидко закинула її до пралки на швидке прання й максимальний віджим. Все ж, маю повернути. Швидко надрукувала для дівчини повідомлення з запрошенням до себе додому й переодяглася у домашній халатик. Відповідь прилетіла швидко, і я радісно видихнула, коли вона погодилася приїхати й не тягне мене ні у який бар. На це у мене точно забракло б сил.

Ангеліна приїхала аж увечері, близько восьмої. Не дивлячись, що маю йти на роботу вранці ми ще трохи посиділи та поговорили.

- То проєкт твій?

- Мій!

- Це супер новина. Вітаю.

- Так. Здається, я сподобалася дружині замовника. Вона навіть не дивилася у бік Інги.

- Інга мені не подобається, - буркнула дівчина. – Весь час крутиться навколо Тимура. Як та зміюка.

- Вона ж його помічниця.

- Краще б його помічницею була ти.

- Для твого Тимура, я навіть не хороший дизайнер, - фиркнула я. – Не те щоб він мене розглядав як свою помічницю.

Чи як свою дівчину…

- Знаєш, мені здається, між ними щось є, - задумалася Ангеліна. Я напружилася, бо я також це помітила. – може, ти простежиш за ним? Тобі це зробити буде значно легше.

- Не знаю… він мій начальник.

- Вважай, що твоя начальниця я, а не Тимур, - подруга закотила очі. – Він ні за що не звільнить тебе, поки я не захочу. А я не захочу.

Захотіла б, як би тільки знала, що я закохана у твого чоловіка по самі вуха.

- Знаєш, можу порадити тобі навідатися в офіс, пообідати з Тимуром чи щось на кшталт цього, - сама не вірю, що пропоную це Ангеліні. Бляха, це навіть звучить паршиво, бо я шалено ревную Авдєєва… до усіх. Навіть до законної дружини.

- А це хороша ідея.

- Хороша…

Для тебе, але не для мене, й мене це дратує. Дідько. Ангеліна хороша подруга. Найкраща, й дружимо ми з самого універу, а зараз я закохана у її чоловіка й ходжу по краю леза. Але, мої почуття і досі таємниця, а я вже ненавиджу увесь світ… через клятого Авдєєва.

Дівчина їде, залишаючи мене саму. Поліна у своїй кімнаті, з Ангеліною вона не дуже ладнає. Підозрюю, що сидить на черговому сайті знайомств, у пошуках чогось нового. Мені не подобається це її захоплення і я, як старша сестра маю такому перешкоджати, проте вона вже доросла дівчина й може сама вирішувати те, чого хоче й вчитися на власних помилках. Але батьки так не вважають.

Прийнявши холодний душ методом трьох хвилин, вилітаю з ванної, закутана з ніг до голови у рушник й залітаю у свою кімнату, заповзаючи під теплу ковдру.

Хапаю ноутбук та відкриваю електронну пошту, на яку Вікторія прислала план будинку. Відкриваю свій додаток з дизайну й трохи фантазую з інтер'єром кімнат. 

Знову будильник обриває мої сни. Та знову починається усе по колу. Крім спізнення та бодуна. Сьогодні усе добре, бо добираюся на таксі, через те, що автомобіль лишився під офісом ще вчора. І за це б я теж мала ненавидіти боса.

На вулиці спека, тому обрала для себе лляний білий костюм з топом, а наверх натягнула таку ж сорочку. Добре, що Тимур дозволяє своїм працівникам вільну форму, ну і звісно, щоб не дуже відверто.

Сьогодні на мене ніхто не проливає каву, тому спокійно сідаю за робоче місце й дозволяю собі трохи попрацювати над проєктом. Вчора я накидала зразки деяких кімнат, але вони були недосконалими. А у мене все має бути ідеально, аби я змогла відправити це замовнику. На все про все, я мала не так багато часу – близько місяця, та мені цього вистачить з головою. Аби було натхнення та настрій. Зараз я займаюся лише своїми уявленнями картинки, ми ще нічого не обговорювали з Вікторією, й це ми зробимо вже завтра.

- Гордійчук, до Тимура Сергійовича.