Глава 1

Стукаю у дерев’яні двері, відчуваючи, як пітніють мої долоні й нервово тріпоче серце. Не хочу вислуховувати від цього чоловіка, як погано я працюю й як він шкодує, що взяв мене на роботу, бо я одна із тих декількох, яка постійно спізнюється.

Насправді спізнююся я часто, проте працюю добре, саме через це я досі тут, а не десь на просторах інтернету шукаю нову роботу.

- Заходьте, - чую сталевий чоловічий голос з іншого боку дверей й розумію, що бос не в гуморі.

Тіло відразу вкривається сирітками у передчутті чогось жахливого. Я завжди реагую так на Тимура й справа не у тому, що я боюся цього чоловіка. Справа геть у іншому. Він чоловік моєї найкращої подруги, яка й допомогла мені влаштуватися на цю роботу, а я… я відчуваю до нього щось особливе. Заборонене. Те, про що соромно казати та навіть думати. Тому, коли заходжу у кабінет Тимура, відразу опускаю очі в підлогу. Відчуваю приплив крові до щік й дякую Богу, що зараз на моєму обличчі тонна косметики, яка точно не видасть мого почервоніння.

Мені соромно підіймати на нього очі. Соромно взагалі бути біля нього, хоча й про мої почуття ніхто не знає. Ніхто, окрім мене самої. Вже понад два роки я відчуваю, як мене тягне до цього чоловіка. Спершу, намагалася відштовхувати свої почуття, бо вони зовсім неправильні, але згодом, боротися самій із собою стало значно важче й врешті, я прийняла їх. Проте, усе про що я думаю і мрію так і залишиться в таємному куточку моїх думок.

- Викликали? – запитую невпевнено. Поруч із ним я завжди поводжу себе ДУЖЕ невпевнено.

- Викликав, - відлунює чоловічий голос. Сирітки відразу вкривають моє тіло й я завмираю. – Аліно, ти знову спізнилася. Це вже втретє за останній місяць.

- Знаю, - кажу винувато. – більше не повториться.

Ми обидва знаємо, що це неправда. Напевно, Тимур вважає мене непунктуальною, але ж, у мене просто не виходить інакше, хоча я й стараюся. Дуже-дуже.

Чоловік сердито хмикає. Знаю, його дратують мої спізнення й він точно не поділяє моїх почуттів. Та й не може їх поділяти, і я на це зовсім не претендую, бо він одружений. Одружений на моїй найкращій подрузі. І це, до біса, жахливо. Важко зітхаю й проковтую свою винуватість… не тільки за спізнення, а й за заборонені почуття.

- Якщо це знову повториться, я тебе звільню, - погрожує. Знаю, що не звільнить, бо я одна з кращих дизайнерів й мене навіть пробували переманити інші фірми. Проте, звучить це досить серйозно. – ти знаєш, що вмовляння Ангеліни не подіють. Я плачу своїм працівникам за роботу, а ти її пропускаєш.

- Я спізнилася лише на сім хвилин, - буркочу.

- Це не має значення, ти знаєш, - киваю. Між нами настає секундна пауза, яка для мене здається вічністю. Шістнадцять секунд. Саме стільки я нарахувала тікань настільного годинника. – Сьогодні у нас будуть важливі клієнти, - киваю знову. Я знаю це, бо це один з найбільших моїх проєктів. Будинок на 300 метрів квадратних і усе це великий простір для моєї фантазії. Посмішка відразу лізе на обличчя, бо такі проєкти я обожнюю, хоча їх було мало на моїй практиці. – на зустріч я поїду з тобою, - шокує зненацька. Від цього й посмішка моя гасне. Потайки махаю головою. А мої таргани влаштовують протест. Ні-ні, я не можу їхати з ним на зустріч.

- Я можу сама, - наважуюся.

- Ні, - каже так спокійно, проте дуже переконливо. Бажання сперечатися відпадає відразу. Це він вміє. – Це дуже важливий проєкт. Ти працюєш тут не так давно й ти ще дуже молода дизайнерка, я маю усе проконтролювати.

Його недовіра обурює мене. Підіймаю свій погляд на чоловіка, зустрічаючись з його карими, майже чорними очима. Вкотре зітхаю й затихаю. Чому він такий красивий? Темне каштанове волосся вкладене на одну сторону робить цього чоловіка дуже привабливим. І, навіть ось цей його суворий погляд, дуже личить Тимуру. Сірий костюм підкреслює широкі плечі чоловіка й я машинально закушую нижню губу, вдивляючись на його гострий кадик, що видніється з-під розстібнутої, на декілька ґудзиків, сорочки. Важко ковтаю слину й повертаю погляд до його очей.

- Добре, - пискаю. Це все на що я зараз здатна.

- Зустріч на десяту, в ресторані на набережній, - каже байдуже. – чекай на паркінгу в половині десятої.

- Ми поїдемо разом? – напружуюся.

- Так, - киває.

- Я маю автомобіль, - вичавлюю. – можу сама, лише скиньте геолокацію.

- Ми поїдемо разом, - відрізає. Наче, існує тільки один варіант – той, який вигадав Тимур. Важко видихаю повітря й погоджуюся. Сперечатися з цим чоловіком марно, як я вже й казала. Це я встигла зрозуміти ще в перший день нашого знайомства. – Ти вільна, - вириває мене з думок.

Киваю та швидко вилітаю з його кабінету. Мене ще чекає довга поїздка з цим чоловіком, а тоді зустріч, де Тимур буде сидіти поруч і пропалювати у мені діру своїми карими очима. Хоча, кого я обманюю, це я буду пропалювати його.
Швидко дістаюся автомата з кавою й роблю подвійне еспресо. Таку міцну каву п’ю вкрай рідко, зазвичай напругу знімаю алкоголем, ось тільки зараз я на роботі, тому алкоголь під забороною.

З маленьким горнятком у руках та великим хаосом у голові прямую до свого робочого місця. Думки заповнені лише тим, що скоро потрібно буде провести час наодинці з босом. І все б нічого, якби не деякі фактори, про які ви вже знаєте. А вони капець, які жахливі.

Зупиняюся. Відчуваючи, як сорочка неприємною вологою прилипає до шкіри. Кава ошпарює живіт та груди й я зупиняюся на місці, оглядаючи коричневу пляму на собі.

- Ой, - чую голос Інги. Злість наростає. Вона це навмисно зробила. Вона усе псує та робить навмисно, аби моя робота провалилася. Інга знає, що я маю сьогодні зустріч й точно знає про те, що на неї я поїду з Тимуром, а отже, хоче зацькувати мене перед ним. – Пробач, - награно охає. Вдає збентеження, хоча виходить у неї дуже погано. – не помітила тебе.

- Звісно… - шиплю. – погана з тебе актриса.

- Що? – округлює свої блакитні очі.

- Навіщо ти це зробила? – зітхаю.

- Я ж сказала, що ненавмисно, - фиркнула дівчина та обійшовши мене, пішла геть.

- Прокляття якесь… - вирвалося з мене.

Хвилювання охопило мене повністю. Поставивши горнятко на перший стіл, що попався на шляху, я помчала до туалету. Треба це якось виправити, інакше бос мене з’їсть. Боже… що ж за день такий.