Глава 18. Субота

КІРА

— Ти весь у віскі, — кажу, коли ми з Сашею заходимо до вбиральні в моїй спальні. 

Пралка крутить своє, тут трохи галасно, але це і добре, нас не буде чутно, якщо навіть хтось буде стояти під дверима. 

— Ага, — він усміхається і трохи облизує губи в момент, коли я торкаюсь долонею його сорочки. — Кіро, твої батьки вдома… — додає пошепки, а його голос стає глибшим.

Мені подобається, що я так впливаю на нього. 

Дійсно, мені більше ніхто не потрібен… Я не буду думати про Макса… І про Яра теж. 

З цією думкою я подаюсь вперед і торкаюсь губами його губ. 

Саша одразу відповідає на поцілунок, а ще за мить підхоплює мене на руки і садить на пральну машинку. Вібрація від неї і його наполегливість вмить заводять мене. По шкірі йдуть мурахи. За мить його губи переміщуються на мою шию, і я видаю тихий стогін. Його руки починають блукати моїм тілом, а потім… 

 Я заплющую очі, щоб відчути все ще гостріше і перед очима зʼявляється картинка, яку я забороняла собі навіть уявляти… Коли це стається, моїм тілом ніби пробігає електричний розряд. Я дряпаю спину Саші, серце бʼється, як скажене, я боюсь бути спійманою, але це тільки додає гостроти. Дихання зовсім збивається, я прикушую його шию, щоб мовчати, щоб не видати зайвого шуму, щоб нас не застукали… 

***

— Пішли і нікого не попередили, от же ж! — батько сміється, у нього прекрасний настрій. 

Я заливаюсь фарбою від кінчиків вух і до кінчиків пальців. Палає буквально все. Щось від сорому, а щось від того, що було щойно. 

Батько хоче сказати ще щось, але в цю мить його телефон дзвонить. Він дістає мобільний і відповідає:

— Алло? Так, слухаю… — він замовкає і певно починає когось слухати. Вираз його обличчя з веселого швидко стає похмурим. — Зрозумів. Я зараз приїду в штаб, — на цих словах він відбиває виклик.

— Що сталось? — питаю я його. 

— Мій найближчий конкурент майже наздогнав мене, судячи з останніх опитувань. Хоча за попередніми опитуваннями результати були інакшими, а розрив — більшим, — каже він насуплено. — А все через якийсь ролик в новинах. Він підставив мене.

Ми з Сашею мимоволі перезираємось. Ми обоє знаємо, хто є найближчим конкурентом мого батька… Але щоб Яр когось підставив… 

— Він же зовсім новачок в політиці, — продовжує батько, ставлячи келих і накидаючи на себе піджак. — Мені треба їхати в штаб, думати, які будуть наші наступні дії. 

— Що ти маєш на увазі? — запитую я схвильовано. 

— Якщо цей гад грає в нечесну гру, я теж готовий трохи забруднитись, — суворо каже батько. — Я не дам нікому гратися зі мною, — після цих слів він обертається до дверей.

— Стій… — я буквально зупиняю його в дверях, хапаючи за руку. — Скажи, що саме ти плануєш робити? — питаю я схвильовано. 

— Не переживай, нічого такого, через що ти б могла хвилюватись, — він усміхається і чмокає мене в щоку, а після того йде. 

А я відчуваю хвилювання. Батько ненавидить програвати, він піде на все, я знаю його…

— Кіро, ти тремтиш, — каже Саша, підходячи до мене. 

— Яр… Ми маємо його попередити… — я зазираю Саші в очі. — Треба подзвонити Максу, він все вирішить… 

— Може, тобі краще не суватись в це? Твій Яр і сам якось з усім розбереться, це їхня з твоїм батьком справа, — з сумнівом говорить Саша. 

— Краще все ж попередити Макса, — не погоджуюсь я і дістаю мобільний.

Набираю Макса, а щойно він бере слухавку, кажу:

— Максе, нам треба терміново поговорити! Це стосується роботи!...

Я дуже хвилююсь, коли говорю ці слова. 

— То що, що там з роботою, про що ти хотіла поговорити? — перепитує Макс.

— Яру можуть загрожувати неприємності, — я зітхаю. 

— З чого ти взяла? Я постійно моніторю ситуацію, все має бути добре, — говорить він. 

 — Я маю де в чому зізнатися… Насправді мій батько — його головний конкурент… — я замовкаю, з острахом очікуючи на його реакцію. 

— Он як, — каже він після миті мовчання. — І що йому загрожує? Конкретніше, Кіро. Що саме загрожує Яру? 

— Я сама не знаю, — мало не плачу в слухавку.  — Але він сказав, що готовий трохи забруднитись. Раптом він хоче вбити Яра?

— Заспокойся, заспокойся Кіро, я захищу його, обіцяю, — каже заспокійливим тоном Макс. — Я все зроблю, чуєш? Ти довіряєш мені? 

 — Так, інакше б я не дзвонила тобі, — кажу я схвильовано. — Знаю, що ти можеш усе розрулити. Тільки ти…

— Я зроблю це, — погоджується Макс. — І ми зустрінемось, як і домовлялись. Ні за що не переживай, все буде добре. 

 — Так, ми зустрінемось, і ти усе розкажеш, добре? Я буду чекати..

— Обіцяю… — пошепки каже Макс.

***

Поки ми їдемо на зустріч із Максом, Саша чомусь мовчить.