Глава 17. Нічого не зміниться?....

— Як пройшла твоя поїздка? — запитує тато. 

— Все добре, — кажу я. —  Зробили все заплановане. 

— Скоро вже початок офіційної частини  передвиборчої кампанії, — нагадує він. — я думаю, може, тобі знов варто ходити з охороною?

 — Не бачу в цьому необхідності, — хитаю головою я. Ще не вистачало, щоб батько дізнався, де саме я проходжу практику! 

— Ну добре, — погоджується він. — Але хоч на день народження матері ти приїдеш? Ти в нас вже пару тижнів не була. Тепер весь час тільки на квартирі, раніше ти тут хоч інколи ночувала.

 — Так, звичайно, приїду, — кажу я. — Що їй подарувати? 

— Знайшла кого спитати, ти ж знаєш, я ніколи не можу їй вгодити, — каже він дещо роздратовано. 

 — Думаю, якщо куплю якусь кімнатну рослину, тільки ріджкісну, щоб вона могла хвалитися подругам — це буде те, що треба… — розмірковую уголос. 

— Як у вас там з Сашею? — запитує батько. — Щось не бачу спільних фото. Ти раніше взагалі в інстаграм все виставляла, а зараз там тихо.

 — Та за цією практикою дуже мало вільного часу, — зітхаю я. — Але сьогодні ми збиралися піти з Сашею в ресторан повечеряти, то я зроблю фото. 

— Добре, буду чекати. І на день народження мами ви ж прийдете разом? 

 — Прийдемо, якщо в нього у цей день не буде концерту, я запитаю сьогодні…

***

— Ой, мало не забула, — кажу я, коли ми з Сашею вже повечеряли і збираємося їхати. — Сядь на місце швиденько! 

Саша киває і сідає біля мене, обіймає мене за талію.

— Тато щось почав питати, чому ми не викладаємо фото, — я  беру телефон і роблю кілька знімків у різних ракурсах. — Все, готово, тепер можна їхати додому. 

— Я подумав, тут до твого будинку хвилин пʼятнадцять пішки, може, прогуляємось? Тим паче, я маю до тебе розмову.

— Давай, — я думаю, що може, він захоче зайти, і відчуваю хвилювання.  — А про що розмова? 

— Тобі подобається Макс? — він бере мене за руку і зазирає в очі. — Скажи чесно. 

— Тільки як друг, — кажу я, усміхаючись, а в душі відчуваю сором, бо розумію, що наші з Максом стосунки вже далеко не дружні…

— А ти йому — точно не як подруга, — Саша переплітає наші пальці. 

— Це він тобі сказав? — дивлюся я на нього. 

— Так, — Саша киває і уважно дивиться, ніби хоче побачити і зрозуміти мою реакцію. 

— І що ти хочеш тепер робити? — запитую насторожено. 

— Щоб ти вибрала когось одного з нас, — каже він. 

Я розумію, чому він так каже, йому, певно, боляче думати про мене з кимось ще. Певно, так буде правильно…

— Добре, — я трохи стискаю його долоню. — Я обираю тебе.

— Наодинцi зі мною ти легко вибираєш мене, — він криво усміхається. — А от чи зможеш ти при ньому це сказати? Коли ми будемо втрьох? 

— Що ти хочеш, щоб я йому сказала? — уточнюю я. 

Мені не дуже подобається те, до чого хилить Саша. Але треба впевнитись…

— Що ти обираєш мене, — він знищує плечима. — І що просиш його більше не чіплятися до тебе. 

Коли згадую той вечір в готелі, думаю, що насправді я цього не хочу. Я не хочу, щоб Макс більше не був поруч… Але якщо мені доведеться обирати… Якщо я мушу обирати, я маю обрати Сашу. 

— Добре, — я опускаю очі і киваю.

— Якщо, звісно, ти дійсно цього хочеш, — каже Саша. Хоча він старається не показувати цього, я бачу, що він хвилюється. У нього посмикується м’яз на щоці, як завжди у напружені моменти. Я так добре його знаю, що помічаю навіть такі дрібниці.  — Якщо тобі більше подобається він, то що ж… Я не триматиму тебе, ти вільна людина. 

— Я ж сказала, що якщо я мушу обирати, я оберу тебе, — я подаюсь вперед і обіймаю його за плечі, ховаючи обличчя у нього на плечі.

— Він сказав, що ти ще знаходишся в пошуку, але я не знаю, — він легенько  піднімає моє обличчя за підборіддя і дивиться в очі. — Якщо я для тебе лише тимчасовий варіант, то мені не хочеться це продовжувати… Спершу це було як гра, але потім… Я не зможу без тебе, якщо це затягнеться надто довго…

— Певно, я дійсно трохи загралась, — не сперечаюсь я. — Колись все одно варто було б обрати когось одного. Хай це трапиться зараз. Я не хочу тебе мучити.

— Я хочу, щоб ти була щаслива, — каже він. — Тому ще раз добре подумай, а потім давай у суботу підемо кудись утрьох, і там ти скажеш, що вирішила, підходить? 

— Добре, — я киваю. — Але ось побачиш, нічого не зміниться…

МАКС

Останнім часом мене уникають всі близькі мені люди. Кіра на роботі взагалі обходить мене десятою стороною, Яр теж дується, певно за те відрядження. Ще й Саша… Обіцяв поговорити з Кірою, але так нічого і не змінилося. Хоча… Може тому Кіра мене уникає? Він якось переінакшив мої слова?

 Хоча, зараз не час про це думати, треба зайти до Яра і занести йому звіт.