Глава 33. Кіра . Нічого не зміниться...?

— Як пройшла твоя поїздка? — запитує тато. 

— Все добре, — кажу я. —  Зробили все заплановане. 

— Скоро вже початок офіційної частини  передвиборчої кампанії, — нагадує він. — я думаю, може, тобі знов варто ходити з охороною?

 — Не бачу в цьому необхідності, — хитаю головою я. Ще не вистачало, щоб батько дізнався, де саме я проходжу практику! 

— Ну добре, — погоджується він. — Але хоч на день народження матері ти приїдеш? Ти в нас вже пару тижнів не була. Тепер весь час тільки на квартирі, раніше ти тут хоч інколи ночувала.

 — Так, звичайно, приїду, — кажу я. — Що їй подарувати? 

— Знайшла кого спитати, ти ж знаєш, я ніколи не можу їй вгодити, — каже він дещо роздратовано. 

 — Думаю, якщо куплю якусь кімнатну рослину, тільки ріджкісну, щоб вона могла хвалитися подругам — це буде те, що треба… — розмірковую уголос. 

— Як у вас там з Сашею? — запитує батько. — Щось не бачу спільних фото. Ти раніше взагалі в інстаграм все виставляла, а зараз там тихо.

 — Та за цією практикою дуже мало вільного часу, — зітхаю я. — Але сьогодні ми збиралися піти з Сашею в ресторан повечеряти, то я зроблю фото. 

— Добре, буду чекати. І на день народження мами ви ж прийдете разом? 

 — Прийдемо, якщо в нього у цей день не буде концерту, я запитаю сьогодні…

***

— Ой, мало не забула, — кажу я, коли ми з Сашею вже повечеряли і збираємося їхати. — Сядь на місце швиденько! 

Саша киває і сідає біля мене, обіймає мене за талію.

— Тато щось почав питати, чому ми не викладаємо фото, — я  беру телефон і роблю кілька знімків у різних ракурсах. — Все, готово, тепер можна їхати додому. 

— Я подумав, тут до твого будинку хвилин пʼятнадцять пішки, може, прогуляємось? Тим паче, я маю до тебе розмову.

— Давай, — я думаю, що може, він захоче зайти, і відчуваю хвилювання.  — А про що розмова? 

— Тобі подобається Макс? — він бере мене за руку і зазирає в очі. — Скажи чесно. 

— Тільки як друг, — кажу я, усміхаючись, а в душі відчуваю сором, бо розумію, що наші з Максом стосунки вже далеко не дружні…

— А ти йому — точно не як подруга, — Саша переплітає наші пальці. 

— Це він тобі сказав? — дивлюся я на нього. 

— Так, — Саша киває і уважно дивиться, ніби хоче побачити і зрозуміти мою реакцію. 

— І що ти хочеш тепер робити? — запитую насторожено. 

— Щоб ти вибрала когось одного з нас, — каже він. 

Я розумію, чому він так каже, йому, певно, боляче думати про мене з кимось ще. Певно, так буде правильно…

— Добре, — я трохи стискаю його долоню. — Я обираю тебе.

— Наодинцi зі мною ти легко вибираєш мене, — він криво усміхається. — А от чи зможеш ти при ньому це сказати? Коли ми будемо втрьох? 

— Що ти хочеш, щоб я йому сказала? — уточнюю я. 

Мені не дуже подобається те, до чого хилить Саша. Але треба впевнитись…

— Що ти обираєш мене, — він знищує плечима. — І що просиш його більше не чіплятися до тебе. 

Коли згадую той вечір в готелі, думаю, що насправді я цього не хочу. Я не хочу, щоб Макс більше не був поруч… Але якщо мені доведеться обирати… Якщо я мушу обирати, я маю обрати Сашу. 

— Добре, — я опускаю очі і киваю.

— Якщо, звісно, ти дійсно цього хочеш, — каже Саша. Хоча він старається не показувати цього, я бачу, що він хвилюється. У нього посмикується м’яз на щоці, як завжди у напружені моменти. Я так добре його знаю, що помічаю навіть такі дрібниці.  — Якщо тобі більше подобається він, то що ж… Я не триматиму тебе, ти вільна людина. 

— Я ж сказала, що якщо я мушу обирати, я оберу тебе, — я подаюсь вперед і обіймаю його за плечі, ховаючи обличчя у нього на плечі.

— Він сказав, що ти ще знаходишся в пошуку, але я не знаю, — він легенько  піднімає моє обличчя за підборіддя і дивиться в очі. — Якщо я для тебе лише тимчасовий варіант, то мені не хочеться це продовжувати… Спершу це було як гра, але потім… Я не зможу без тебе, якщо це затягнеться надто довго…

— Певно, я дійсно трохи загралась, — не сперечаюсь я. — Колись все одно варто було б обрати когось одного. Хай це трапиться зараз. Я не хочу тебе мучити.

— Я хочу, щоб ти була щаслива, — каже він. — Тому ще раз добре подумай, а потім давай у суботу підемо кудись утрьох, і там ти скажеш, що вирішила, підходить? 

— Добре, — я киваю. — Але ось побачиш, нічого не зміниться…