Глава 32. Саша. Значить, я дурний...

— Що ж, я від своєї обіцянки не відмовляюсь, — кажу я, відчуваючи, як у душі наростає сум. Я не очікував такого від Кіри. А вона ще говорила про довіру…

— Вона бачила фотку. Я сказав, ти б не став, — раптом каже Макс. — А ти? Скажи, що там було насправді.

— Нічого не було, — кажу я похмуро. — Легкий флірт, от і все. Поцілунок на прощання. 

— І після того ви не бачились? Вона не писала, не дзвонила? — розпитує Макс. 

 — Ні, — відповідаю я. — Та я навіть її номера не знаю. Вона тоді писала в дірект. 

— Це добре…

— А чому ти так допитуєшся? — отямлююсь я.  — За Кіру переживаєш? Після того, як вона мало не зрадила мені з тобою? 

Макс якусь мить мовчить, схоже, це питання дещо напружило його. 

— Якщо ти їй скажеш, що знаєш, нікому не стане краще, — врешті-решт говорить він, так і не відповівши на моє запитання. — Врешті-решт, все одно вона зробила не більше, ніж ти. 

— Але я знав, що нічого не зроблю, а вона, — я зітхаю. — Вона була готова зробити…

— У мене є одна ідея, — говорить він так само неголосно. — Коли зустрінемось наступного разу. 

— Що за ідея? Секс утрьох? — кажу я сердито. 

— А що, чому ні? — несподівано відповідає питанням на питання Макс.

— Тому, що я не хочу, — мене злить його тон, хочеться перервати розмову і більше взагалі не говорити з ним. І сказати Кірі, щоб не ходила більше на ту практику, я дам їй гроші, хай заплатить в універі та й усе. 

Макс зітхає. Неголосно. Якусь мить ми обидва мовчимо, а потім він каже:

— Шкода, що не хочеш. 

— Може ти зі своїм шефом таке й практикуєш, — хмикаю я.  — Але, вибач, це не для мене. 

— Ні з ким я не практикую, — говорить Макс. — І ніколи не практикував. 

— А чому ж зараз захотів? Кіра так сильно тебе зачепила? Але ти типу джентльмен і не можеш порушити своє слово?

— Так, — погоджується він. — І на друге питання, і на третє. 

— А ти її запитав? 

— Повір, вона погодиться, — я чую, що на цих словах Макс усміхається. — Але для цього треба, щоб погодився ти. Я не піду в обхід. 

— Я сам у неї запитаю, — кажу я вже не так впевнено. 

— Добре, — Макс погоджується на диво легко. — Я довіряю тобі. 

Я не можу собі уявити такий розвиток подій. Але щось не дає відмовитися раз і назавжди. Треба поговорити з Кірою. Відверто. Запитати у неї, що вона відчуває до Макса. І до Яра. Може, вона зі мною тільки з жалості? Але, якби було так, вона б не засмутилася через ту фотку. Все ж вона щось відчуває до мене… Але чому тоді цілується і з цими двома? Аж голова починає боліти від усіх цих роздумів…

— Я поговорю з нею, а потім скажу тобі…

— Домовились, Сашо. Я буду чекати на вашу відповідь. Але і зараз знаю, що все буде залежати саме від тебе і твого рішення, а не від Кіри. Ось побачиш. 

— Бо вона не може нікому відмовити, — виривається у мене. 

— Бо в неї є бажання, які вона не намагається приховати, і дає їм волю, коли є нагода, — не погоджується Макс. — На відміну від тебе. І від мене. Ти скільки приховував свої бажання щодо Кіри? Кіра просто чесніша з собою, ось і все.

— А може, вона просто не кохає нікого… Нікого з нас, — зітхаю я. 

— А ти дійсно думав, що вона кохає? — голос Макса в цю мить здається навіть здивованим. 

— Значить, я дурний, — кажу я. — Бо думав, що кохає…

— Ви обоє ще надто молоді для того, щоб будувати якісь занадто серйозні плани, — говорить Макс. — В сенсі, я не хотів образити тебе, чи Кіру. Просто зараз, ну, принаймні, у неї, період експериментів. Я це чітко бачу. 

— Тоді навіщо їй було казати про те, що ми маємо бути разом? Хай би собі експериментувала, але не втягуючи в це мене…