Глава 30. Кіра. А мене поцілувати?...

Наступного ранку ми заходимо до ресторану при готелі разом з Максом, і я ніяк не можу перестати думати про вчорашній вечір. 

Яр уже сидить за столиком і уважно дивиться на нас.

— Коли я лягав і коли прокинувся, був сам, — каже він нам. — Добрий ранок.

Хоч і каже такі слова, виглядає, ніби його ранок точно не добрий.

— Добрий, — Макс сідає біля нього. Він виглядає замисленим.

— Доброго ранку, — я відчуваю, що червонію під пристальним поглядом Яра. 

— Піду візьму вам сніданки, — каже Яр, встаючи з місця. Розвертається і йде, а ми з Максом залишаємось наодинці.

— Ти писала чи дзвонила Саші зранку? — запитує Макс несподівано.

— Написала, що в мене все добре, — відповідаю я. 

— Це добре, — він киває. — Сьогодні в нас буде трохи напружений графік. Сподіваюсь, ти виспалась, хоч і спали ми мало…

— Так, усе гаразд, — киваю я. — На роботу це не вплине... 

***

Ми успішно підписали всі угоди, тож увечері можна й розслабитися. Яр пропонує сходити в нічний клуб. Я погоджуюся, хоч і без особливого ентузіазму. Все ж попередня ніч, коли я дуже мало спала, дається взнаки. А от Макс виглядає бадьорим як ніколи. 

Коли ми приходимо до клубу, він каже, що замовить нам випивку, і йде до бару, а ми з Яром залишаємось наодинці. 

— Потанцюємо? — питає він, простягаючи мені руку. 

— Добре, — я киваю, думаючи, чи не влаштує він мені знову якийсь конфуз, як тоді, коли я прасувала в його кабінеті. Мимоволі поглядом шукаю Макса, бо коли він поряд, я почуваюся більш впевнено. 

Ми проходимо на танцмайданчик, і Яр кладе руки мені на талію. Обіймає мене, але не тисне, залишаючи краплю вільного простору. Його дихання обпалює мою шию, і я відчуваю дивне хвилювання. 

Думаю про його історію, яку розповів мені Макс. 

— Ти гарно танцюєш,  — кажу, усміхаючись, коли мовчання стає вже незручним. 

— Ти теж, — говорить на вухо і тілом одразу проходять сироти від того, що його губи так близько до моєї шиї.

— Дякую, — кажу я, мимоволі облизнувши губи. Коли він так близько, то я наче забуваю слова, дивно, поруч ні з ким більше у мене такого не траплялося. 

— Коли ти робиш так, я хочу зробити щось, після чого ти знов будеш уникати мене, — продовжує він, все так само обпалюючи мою шкіру своїм теплим диханням.

— Хіба я уникаю? — відчуваю, що знову червонію. — Наче ні, ми ж сьогодні цілий день провели разом…

— Бо це були робочі питання, — каже Яр. — А що буде, коли повернемось?

— Куди повернемось? — не розумію я. 

— До Києва, — пояснює він. — Там ми не зможемо отак танцювати.

— Бо у тебе є Оля, — кажу я. 

— А у тебе — той хлопець, — його губи ніюи випадково торкаються мочки мого вуха і я вся здригаюся, немов від удару електричного струму. 

— Так, — кажу дуже тихо. — Саша…

— Але мені дуже хочеться зараз торкнутися губами тут, — він все ж припадає губами до моєї шиї, але тільки на мить. — Отак…

Я думаю, що якби він зараз узяв мене за руку і повів до себе в номер, я б не пручалася. Він ніби має якусь владу наді мною, і зовсім не тому, що є моїм босом. Просто я відчуваю кожен його доторк, кожне слово, як щось особливе. Як щось, дуже важливе для мене. 

— А он Макс, — кажу, я, побачивши, як він наближається до нас. 

— Ти не така, як інші, — говорить Яр тихо, але все ж трохи збільшує дистанцію між нами. А ще за мить зовсім відпускає, бо музика стає швидкою.

Макс підходить і дає нам по коктейлю, а я думаю, що не встигла сказати Яру, що він теж не такий, як інші… Може, я б могла сказати це згодом, але підходяща мить вже втрачена, тепер це зовсім недоречно. 

— Мені аж не хочеться повертатися у Київ, — кажу я, дивлячись на них обох. 

— Мені теж, — киває Яр, дещо сумно усміхаючись мені і відпиваючи зі своєї склянки віскі з колою.

Макс киває, теж ніби підтверджуючи нашу з Яром тезу.

— Давайте тоді відірвемося на повну, поки ми тут? — пропонує він врешті-решт. 

— Що ти маєш на увазі? — трохи насторожено запитую я.

— Ну, для початку, пийте і підемо танцювати, — підморгує він мені.

— Це можна, — усміхаюся я і відриваю ще один ковток коктейлю. Відчуваю, як  все тіло стає легким, і тривожні думки відступають… 

*** 

— Твій номер, — каже Яр, коли ми всі втрьох підходимо до мого номеру. Макс і Яр ведуть мене під руки, бо я реально ледь тримаюся на ногах, яр тримає під праву.  — Максе, можеш йти.

— Ще чого, — хмикає той, тримаючи мене під ліву руку. — Підемо вдвох, шефе. Коли Кіра зайде до свого номеру.

— І ти не залишишся, поговорити? — запитую я в Макса. 

— Ти пʼяна, — він несподівано усміхається і подається вперед, до моїх губ.