Глава 28. Кіра. Ще трохи і я не зможу зупинитися…

Я сиджу в себе в номері і ліниво гортаю Інстаграм, аж раптом рука зависає над екраном телефону. 

У стрічці вигулькує сторінка гурту Саші, на яку я підписана. Але не фото з минулого концерту привертає мою увагу. А світлина, на якій гурт вказаний співавтором. На фото Саша і якась дівчина… Я придивляюся уважніше і впізнаю ту фанатку, яка не так давно просила у нього автограф і з якою він танцював. Отже, вони зустрічаються… Кудись пішли… Я відчуваю занепокоєння. Куди вони могли піти так пізно, крім як додому до Саші або цієї… Як її? Віки? 

Я набираю Сашин номер. Збираюся виказати все, що я думаю про його поведінку, але він чомусь не відповідає. Звичайно, він може спати, але моя уява малює дещо інше…

Знову відкриваю Інсту, переходжу на сторінку тієї дівчини і пишу їй гнівне повідомлення, але, на щастя, в останню мить здоровий глузд перемагає, і я його не відправляю…

Просто сиджу і тупо витріщаюся на телефон у своїй руці. Раптом звук дверей, що відчиняються, змушує мене здригнутися. 

Я повертаюся до дверей і бачу Макса. 

— Кіро, я стукав, але ти не відповідала… Пробач, що зайшов, але я переживав, — каже він дещо стурбовано і підходить ближче до мене. — Що з тобою? 

— Нічого, — кажу я. 

— На тобі обличчя немає, — Макс насуплюється і сідає біля мене, а потім зазирає в мій телефон і також бачить ту трикляту фотку.

— Саша гуляє з якоюсь дівчиною… Не з якоюсь, — виправляю я себе. — Це його фанатка, вона вже підкочувала до нього. А тепер, мабуть, вони валяються в ліжку, і він не відповідає на мої дзвінки…

— Може, він заснув? Вже доволі пізно, — припускає Макс. — Я говорив з ним перед концертом. 

— Я теж говорила з ним перед концертом, — зітхаю я. — І він сказав, що піде спати, і нікуди не буде йти після виступу. Але ж пішов! І ще й з цією Вікою! 

Макс трохи насуплюється, а потім обіймає мене. Не з якимось еротичним підтекстом, а просто за плечі:

— Може, в них нічого не було. Скоріш за все не було. Він надто правильний, — каже Макс.

— Я не знаю, тоді він її цілував, коли вони танцювали, — я раптом схлипую. — Я сама це бачила…

— Він закоханий в тебе, — Макс зітхає і гладить мене по волоссю, як маленьку. 

— Він ревнує мене до Яра… І до тебе, — додаю я. — Міг від злості, що я поїхала з вами у відрядження, наробити якихось дурниць…

— Він не стане, — Макс торкається губами моєї щоки. 

— Це ти б не став, — зітхаю я. — А  Саша може... Але це дрібниці насправді. Якось переживу…ʼ

— Є дещо, що я не можу тобі сказати, але повір, я точно знаю. Саша не стане, — впевнено каже Макс. 

— Що саме? — я уважно дивлюся на нього. — Скажи, будь ласка! 

— Не можу, але прошу тебе повірити мені. Якщо скажу, зраджу нашу з ним дружбу, я б цього не хотів, — пояснює він.

— У вас якісь секрети від мене, — я насуплююся.  — Це нечесно! 

— Пробач, — Макс торкається губами моєї щоки. — Просто повір мені, добре? А завтра він обовʼязково все пояснить.

 — Добре, — кажу я. — Я тобі вірю. Ти справжній друг. От Яра я трохи побоююсь, він такий непередьачуваний…

— Яр… Скажімо так, це його захисна реакція, хочеш вір, а хочеш ні. Власне, насправді знаєш чому я спочатку підкотив до тебе? — раптом питає Макс.

— Ні, — я хитаю головою. — Не знаю. 

— Якщо зізнаюсь, поцілуєш мене? — він трохи схиляє голову на бік. — Глибоко. Якщо так, я зізнаюсь.

— От не чекала від тебе, — я хитаю головою.  — Ну добре, якщо ти не скажеш Саші про цей поцілунок. 

— Я не хотів, щоб Яр підкотив до тебе, — Макс зазирає мені в очі. — Бо ти йому сподобалась, дійсно сподобалась. Але після того, що з ним трапилось, я не хотів, щоб він закохався.

— А що з ним трапилося? — я почуваюсь заінтригованою. 

— Можна спочатку поцілунок? — Макс зазирає мені в очі, а його рука лягає мені на талію. 

— Добре, — я знічуюся, коли він так близько, серце починає битися частіше,  а в роті пересихає, і я мимоволі облизую губи. 

Макс теж облизує губи, а потім прикриває очі і цілує мене. Його губи зминають мої і мені відразу стає жарко. Макс такий сильний і рішучий, я думаю, він би запросто знайшов собі якусь дівчину, чому ж він досі тримається за мене, якщо знає, що я зустрічаюся з Сашею? Ще й має якісь із ним секрети… Втім ці думки ковзають по поверхні моєї свідомості, але  зникають так же швидко, як і з’являються.  

— Кіро… — шепоче на вухо, а його рука торкається моєї талії. 

Губи ж опускаються на шию легкими, майже невагомими поцілунками. Макс стримується, щоб не залишити на моєму тілі слідів.

 Я вся тремчу, відчуваю, що ще трохи — і не зможу зупинитися…