Глава 24. Кіра. про кого ти думала…

Коли Яр каже, що "не торкається", я точно знаю, що обманює. Від цього я відчуваю сильне хвилювання. На мить заплющую очі і чомусь уявляю перед собою Яра. Не Сашу, не Макса, а Яра. 

Ось він торкається мене, а потім дихає мені у вухо. 

Я відчуваю дотики. Саме такі, яких хочу.

— Тобі добре? — шепоче він у слухавку.

— Так, — відповідаю я. 

Серце гупає в грудях, як скажене.

— Заплющ очі, — раптом каже Яр так само тихо. 

Я слухняно заплющую очі. 

І в цю мить відчуваю, як мене торкаються чужі губи. Поцілунок в шию змушує тремтіти ще більше. Після того, що трапилось, моє тіло дуже чутливе.

Саша піднімається поцілунками вище, до вуха і шепоче:

— Хто робить тобі добре? Він, чи я?

— Я не знаю, — в мене паморочиться в голові, і дійсно зараз я не розумію, хто з них мене більше заводить у цей момент. 

— Якби я зараз був поруч, ми б пішли на друге коло, — це вже Яр в телефоні.

Я не знаю, що сказати. Просто мовчу, чекаючи, що хтось із них відповість. 

— Ти мені подобаєшся, — продовжує Яр. — Я думаю про тебе. Думав і до цього моменту. Але зараз… Сильніше.

Саша в цю мить трохи притискає мене до себе. Не стільки власницьки, скільки… Навіть не знаю, як це пояснити. Він дихає мені в шию, його серце також бʼється швидше, ніж до цього. 

— Ти тому подзвонив, сказати, що я тобі подобаюся? — зрештою у мене знову з'являється дар голосу. 

— Так, — погоджується Яр. — Хоч і до останнього не хотів це остаточно визнавати. 

— А Оля? — запитую я. 

— До того, як ти зʼявилась в офісі, мене все влаштовувало. Оля здавалась ідеальним варіантом… Але потім щось змінилось. 

Я дивлюся на Сашу. Мені цікаво, як він відреагує на таке зізнання. А разом із тим мені шкода, що він його почув. 

Коли Саша помічає мій погляд, то теж дивиться на мене. 

— Вона була не сама, — врешті-решт каже Саша, дивлячись на мене. Але каже це точно не мені, а Яру. — І ніколи не буде сама. 

Я відчуваю хвилювання. Мені соромно перед Сашею, що я хотіла б, аби його зараз тут не було, щоб я була дійсно сама. Але я не признаюсь у цьому навіть самій собі. 

— О, значить, ти і є її хлопець, — думаю, Яр здивований, але попри це його голос звучить доволі спокійно. 

— Так і є, — каже Саша.  — А тобі щось не подобається? 

— Як думаєш, Кіру сьогодні завів ти, чи я? — несподівано питає Яр і я одразу червонію. 

— Треба в неї спитати, — Саша дивиться на мене. 

— Припиніть обоє, — кажу я сердито.  — Якісь дурні запитання!

— Сходи зі мною на побачення, — продовжує Яр, як ні в чому не бувало.

— Але я зустрічаюся з Сашею, — розгублено бурмочу я. 

— Думаю, тобі вже час спати, — додає Саша невдоволено. — Ти почув Кіру. Вона — моя дівчина і на побачення з тобою не піде, — на цих словах Саша торкається телефону і відбиває виклик Яра.

— Навіщо ти так, — докоряю я йому. — Моя практика ще не закінчилась! 

— Якщо він домогається тебе, я можу прийти і врізати йому, навіть якщо твоя практика і не закінчиться! — Саша теж злегка підвищує голос.

Я хочу передзвонити Яру, але Саша бере мене за руки і припечатує їх до дивану, лягаючи зверху і зазираючи мені в очі:

— Я ревную. 

— Ну я ж казала, що він дивний, — виправдовуюсь я. — Але мені ще з ним треба працювати, тому більше не роби подібного, будь ласка! 

— Я люблю тебе, Кіро, — шепоче він і подається вперед, торкаючись губами моїх губ.

— Я теж, — кажу я тихо. — Не ревнуй. 

— Не говори з ним не про роботу, — шепоче він мені на вухо. — І не зустрічайся…

— Не буду, — обіцяю я.

— Добре, — говорить Саша і знов цілує мене…

***

Коли на роботі з самого ранку мені дзвонить секретарка Яра і каже, щоб я зайшла до нього, я відчуваю хвилювання. Думаю, що зараз мені перепаде на горіхи. Але нічого не вдієш, мушу йти. 

Вже підходячи до дверей і відчиняючи їх, затамовую подих, готова до будь-яких неприємних сюрпризів. 

Щойно заходжу, буквально відчуваю, як погляд Яра немов сканує мене. 

— Проходь, сідай, — він махає рукою на стілець навпроти себе.

Я несміливо проходжу до стільця, сідаю і тільки тоді видихаю:

— Добрий день. 

— Привіт, — він пильно дивиться на мене. — Вчора… Дякую, це було щось. 

Я не розумію, серйозно він це каже чи глузує наді мною. 

— Вибачте, — кажу обережно. — Просто зв’язок перервався, мабуть…