Глава 22. Кіра. Хочеш, я зовсім не буду з ним бачитись?…

— Мені весело з тобою, — зізнаюсь я. 

А ще думаю, що мені подобається, як він цілується, але, звісно, не говорю цього вслух. 

— Якщо Саша і далі буде не проти, ти не будеш відштовхувати мене? — запитує Макс. — Не на роботі, так і бути. Якщо тобі це важливо.

— Добре, але якщо він буде не проти, — наголошую я. Думаю, що, звичайно ж, Саша буде проти… Тому моя совість буде чистою. 

— Тоді так і домовимось, — киває Макс. — Я поговорю з ним сьогодні ж.

— Добре, — киваю я. — І з Яром, — додаю, уважно дивлячись на Макса. 

— І з Яром, — Макс зітхає. — Я ж обіцяв. Я виконую обіцянки, от побачиш. На мене можна покластись. 

— Я знаю, — відповідаю з полегшенням. — Ти з тих людей, що здатні в усьому розібратися і все залагодити. 

— Блін, дивлюсь на тебе і хочу зробити щось таке, що не маю, поки не поговорю з Сашею. Треба зробити це сьогодні ж. Тож забиваю зустріч з ним ввечері раніше, ніж ти. 

Я відчуваю деяке хвилювання від того, що не зможу контролювати ситуацію, не зможу знати, про що вони будуть говорити. Але, сподіваюся, Саша все мені розкаже. Він завжди мені все розповідає…

— Добре, — кажу я. — Зустрічайтесь, домовляйтесь, я не проти. Головне, щоб я могла спокійно працювати…

— Іди, працюй, — він усміхається. — Важко дивитись на тебе і не торкатись. 

— Принаймні, ти чесно говориш те, що думаєш, — я усміхаюся у відповідь. А потім виходжу з його кабінету. 

Раптом бачу в коридорі Олю. Вона стоїть і уважно дивиться на мене. 

— Привіт, — кажу я.

— Привіт, — відповідає вона, поглядаючи на кабінет Макса, а потім на мої, певно, припухлі від нещодавніх поцілунків губи. 

Я чекаю, що, може, вона ще щось скаже, але Оля мовчить, тому я розвертаюся, щоб іти до свого кабінету, і тут чую її голос. 

— Макс — хороший вибір. Схвалюю. Може, ми навіть подружимось. 

Відчуваю, що мені стає смішно. Ото в людини самооцінка, вона що, вважає себе головною тут, що може схвалювати або не схвалювати мій вибір. І що було б, якби вона його не схвалювала? 

Чи, може, вона просто рада, що я в такому стані вийшла від Макса, а не від Яра? Але вона не знає, що було буквально півгодини тому і як я прасувала свої речі практично оголена в його кабінеті, і як ми цілувались…

— Сподіваюсь на це, — кажу я, намагаючись, щоб мій голос звучав серйозно. 

— Можемо навіть сходити кудись всі разом, — раптом каже вона. — Це має бути весело!  — а потім дивиться на мої ноги. — О, ти їх зняла. Колготки. А в тебе в руках… Я ношу такі самі.

— Випадково пустила стрілку, — кажу я. — Ну, їх багато хто носить, це хороша фірма. 

— Так, хороша, — киває Оля. — Добре, йди на робоче місце, Кіро. Радію, що ми все обговорили, — вона усміхається. 

Я теж усміхаюсь і, нарешті, іду до свого кабінету. Весь подальший день мені важко зосередитися на роботі, я думаю про ситуацію, в якій опинилася. І, зрештою, домовляюся зустрітися з Сашею увечері і поговорити про те, що йому сказав Макс…

***

Ми з Сашею домовилися зустрітися у тому ж барі, скоро нам будуть робити тут знижки як постійним клієнтам. Йдучи на зустріч з ним, я відчуваю хвилювання, яке не можу пояснити. Я майже впевнена, що він дав Максу одкоша, але разом з тим, здається, сподіваюся, що цього не сталося… Оце так, невже Макс мені подобається? Може, я дійсно заплуталася, і видаю бажане за дійсне? 

Бачу Сашу, він махає мені рукою, і я підходжу до нього та цілую в щоку: 

— Ну, що новенького? — запитую бадьоро. 

— Ти ж знаєш, що ми зустрічались, — він злегка схиляє голову на бік і зазирає мені в очі. — Я і Макс.

Його тон якийсь серйозний, я такого не очікувала. 

— Знаю, — кажу я. — Ну і до чого ви домовились? Сподіваюся, не поділили дні, у які кожен буде зустрічатися зі мною? 

— Перед тим, як скажу тобі… — він торкається долонею мого запʼястка і тягне мене собі на руки, а ще за мить торкається губами моїх губ, прикриваючи очі. Поцілунок виходить неочікуваним, але доволі інтимним і глибоким, моє серце починає битись частіше, але Саша відсторонюється і зазирає мені в очі. — От, тепер я теж тебе цілував сьогодні. А не тільки ті двоє…

— Він сказав тобі про наш поцілунок? — я відчуваю досаду на Макса.  — Якось не очікувала, що він така базарна баба…

— Він тобі подобається. І якщо я просто забороню вам бачитись, це буде дорога в нікуди, — Саша уважно дивиться на мене. — Тим паче, я вже обіцяв. Раніше. 

— То ти хочеш, щоб ми бачилися під твоїм наглядом? — я хмикаю. — Це якесь збочення…

— Не те щоб я прямо хочу конкретно цього, — Саша зітхає. — Просто це правда, він тобі подобається. Я хочу, щоб ти розібралась в тому, що відчуваєш. Хочу, щоб ти була щаслива, Кіро, і ні про що не шкодувала. 

Мені раптом стає соромно перед ним. Я бачу, йому боляче і він ревнує, але при цьому все одно думає саме про мене, а не про себе. 

— Хочеш, я зовсім не буду з ним бачитись, ніде, окрім роботи? — запитую, обіймаючи Сашу…