Глава 20. Кіра. Прямо зараз...

Я підходжу до шафи і дістаю дошку і праску. Встановлюю все. Місця тут достатньо, але не дуже багато, і виходить що я прасуватиму прямо перед його столом.

Я все ще в самій білизні і це змушує моє тіло горіти. 

Вмикаю праску, поки вона нагрівається, розкладаю спідницю. Починаю прасувати, періодично відчуваючи на собі погляд Яра. Боюсь підвести очі і зустрітись з ним поглядом, не знаю, чому так реагую на нього. В якусь мить відволікаюсь і торкаюсь праскою пальця, після чого зойкаю.

Яр відволікається від паперів і встає зі стільця.

Йде прямо до мене і моє серце знов починає битись швидше.

— Я… Ну, це випадково, все нормально, — белькочу я, коли він опиняється за моєю спиною і вже дихає мені в шию.

Торкається долонею обпеченої руки і тягне її до свого обличчя. Раптом занурює мій палець собі до рота, а потім легенько дмухає на нього.

— Вибачте, — белькочу я, сама не знаю, за що вибачаючись. 

— Солодко, — каже, продовжуючи дихати мені в шию і тримати за руку. — Ти дивно впливаєш на мене. 

“Може, він якийсь неадекват”,  — думаю я, згадуючи нашу першу зустріч і те, як Макс говорив, що має за ним приглядати. Господи, та Яр точно якийсь збоченець, а Макс стежить, щоб він не накоїв дурниць. Точно! Мені не треба було піддаватися на цю провокацію з роздяганням і прасуванням голяка…

— Я сподіваюся, що це не погано, — кажу я розгублено. — Може, покликати Макса? 

— Він подобається тобі? — раптом запитує Яр пошепки.

 — Зовсім ні, але, може, вам потрібна допомога? — я вже й сама не знаю, що говорю, він за моєю спиною теж дуже дивно на мене впливає…

— Думаєш, я сам з тобою не впораюсь? — він торкається губами мого вуха. 

— Я… Е-е-е… Вже, мабуть, перерва закінчилась,  — випалюю я. — Раптом хтось зайде, документи на підпис чи ще щось… Ольга…

— Тобі неприємно, коли я торкаюсь тебе? — запитує Яр. — Скажи, і більше це ніколи не повториться. Але не обманюй, Кіро. В першу чергу себе.

Я відчуваю, як мої щоки червоніють. Насправді його доторки дуже мене заводять. Але я розумію, що це неправильно. Ми ж уже домовилися з Сашею, що у нас усе серйозно. Виходить, я готова зрадити його? 

— Мені… треба у вбиральню, — кажу я, хапаючи спідницю з дошки і прикриваючись нею. — Вибачте… 

— Добре, — він відступає від мене на крок, але я бачу, що він усміхається, він точно розуміє, як впливає на мене. 

Я швидко натягаю спідницю, хапаю блузку і вже одягнувши її, бачу, що вона навиворіт. Ну що ж таке, це вже не смішно. Я знову її знімаю, і потім одягаю, вже правильно. 

— Приходь ще, я завжди готовий тебе прийняти, — каже Яр, продовжуючи насмішкувато спостерігати за мною, притулившись до крісла і трохи схиливши голову на бік. 

Я хапаю колготки, що лежать на столі, при ньому я вже точно не буду їх одягати, кажу: “Дякую”, і кулею вилітаю з кабінету. 

А по дорозі до свого офісу, як на зло, зіштовхуюсь з Максом. 

В коридорі напівтемрява, лампочка перегоріла. Макс усміхається до мене:

— Куди летиш, Кіро?

— Втікаю від Яра, — кажу я. 

— А що так? Невже знов приставав? — він трохи насуплюється.

— Та ні, — кажу я. — То по роботі. 

При цих словах дивлюся на колготки в своїх руках і розумію, що Макс мені не вірить. 

Макс помічає цей мій погляд і відслідковує його. А потім торкається моєї долоні з колготками і підіймає її:

— Це там поміняла?

— Мої порвалися, а він дав мені запасні, — кажу я правду. 

— І одяг… — Макс торкається моєї блузки, а потім озирається навколо. За мить хапає мене за запʼясток і юркає до кабінету.

Я знаю, що це його кабінет, але я тут ще ніколи не була. Він притискає мене до дверей і зазирає в очі:

— Розказуй все, Кіро…

Я розгублено дивлюся на нього. 

— Він що, якийсь маніяк? — запитую врешті-решт. Хочеться сказати “ви обоє маніяки”, але вчасно зупиняюся. Недарма кажуть “язик мій — ворог мій…”

— Та ніби ні. Зазвичай на роботі тільки зі своєю Олькою… 

Макс сканує мене поглядом знизу вгору, а потім його погляд зупиняється на моїх губах.

— Він розпитував про тебе, — кажу я.  — Чи в нас щось було. 

— І що ти сказала? — Макс облизнув губи.

— Ну, що був один поцілунок, — я знову червонію. 

— І що він? Як відреагував? — Макс шумно видихнув повітря, я відчувала, як атмосфера між нами накалялась все сильніше.

— Запитав, чи я хочу, щоб він про це забув, — чесно відповідаю я, дивлячись йому в очі. 

— А далі? — він кладе руку мені на талію і продовжує гіпнотизувати очима. — Що ти сказала? 

— Я сказала, що хочу. І тоді він поцілував мене. І сказав, що тепер забув про наш поцілунок з тобою. От і все. Більше нічого не було!