Глава 15. Макс. Можеш записати мій номер...

Ідея подзвонити Саші — спонтанна. Я знов випив зайвого і руки самі потягнулись до телефону. Хотілось подзвонити Кірі, але потім я згадав, що в мене є цей номер, тож я можу дізнатись, чи вони разом. Спочатку Саша не відповідає, але я не здаюсь. Цей бар занадто нудний без Кіри, я не можу дивитись на жодну іншу красуню, скільки б вони не стріляли в мене своїми очима. 

Вирішую, що це буде останній дзвінок і все ж набираю його ще раз і нарешті він відповідає, а я вітаюсь і питаю:

— Чому не відповідаєш?

— Зайнятий був, — чую, що усміхається. — З Кірою. Ти нас перебив. 

— Розважаєтесь? — запитую я. — Кіро, привіт, ти теж чуєш мене?

— Чую, — відгукується вона. — Щось сталося на роботі?

— Ні, хотів зустрітись. Але якщо у вас приватна вечірка…

Мені було якось неприємно, що вони були вдвох. 

— Так, приватна, — озирається Саша. 

— Тоді гарно вам розважитись, — не знаю, як в цю мить звучить мій голос, але сподіваюсь я не надто видаю своє розчарування. 

— Тобі теж, — каже Кіра. — Якщо хочете, можна кудись разом  сходити на наступних  вихідних.

— Добре, зідзвонимось, — відповідаю я. — Ще раз гарного вечора, — після чого відбиваю виклик.

Мені не подобається те, що я відчуваю. Це дратує і злить мене. Все ж, вони парочка, хай би що там не казали минулого разу. 

Я лягаю на ліжко і відкриваю стрічку в інстаграмі. Починаю гортати її, почуваюсь як повний придурок. Мені треба залишити Кіру і не думати про неї і про те, що було в "Перлині".

Інста не особливо відволікає, нічого цікавого там не знаходжу. Потім думаю подзвонити Яру, але все ж не роблю це. Якщо потягну його кудись, це не піде йому на користь, та й мені теж. 

А взагалі, раз я хотів відпочити, то чому я не можу зробити це без Кіри і Саші? Я встаю з дивану і йду в душ… 

Теж мені, пупи Землі. Без них буде тільки краще…

***

Музика бʼє в вуха, дівчина переді мною спокусливо витанцьовує і стріляє очиськами, і я все ж ведусь на ці її знаки. Підходжу ближче і танцюю поруч. Торкаюсь долонями її талії, вона усміхається і притискається до мене. Традиційна гра з традиційними правилами, те, що мені потрібно.

Цілую її в шию, а потім говорю:

— Може, поїдемо в якесь тихіше місце, наприклад, в готель?

— Можна, — погоджується вона. Певно, я їй сподобався. 

Я знов цілую її, а потім ми виходимо з клубу і сідаємо в таксі…

***

Щойно ми заходимо в номер, я притискаю її до стінки і цілую в шию. Мої руки гладять її талію, а вона зітхає, закидаючи голову і вигинаючись назад. 

— Ти такий класний, — шепоче вона в перерві між поцілунками.  

Я нічого не відповідаю. Хочу, щоб вона мовчала. Веду її до спальні, не даючи сказати ані слова, затикаючи рота поцілунками. 

Завалюю на ліжко і нависаю зверху, знов припадаючи губами до її губ. В неї такий же колір волосся, як у… Ні, досить вже думати. Дурні думки. 

Я вплітаю пальці в її волосся і цілую, заплющуючи очі. Не треба дивитись і тим паче думати. Це все неправильно. 

Вона знов намагається щось промурчати мені в губи, але я знов затикаю її. Якщо не можна отримати бажане, можна хоча б уявити… А ті двоє хай собі розважаються вдвох, раз їм так хочеться…

***

— Номер я оплатив, тож можеш поїхати зранку, — кажу, вдягаючи сорочку.

— Ми побачимося завтра? — усміхається вона. 

Постійна коханка — це з одного боку зручно, з іншого накладає зобовʼязання, яких я зовсім не хочу. Але мені було добре з нею вчора, а ті двоє мене не звуть, тож…

— Можливо, колись побачимось, — кажу я. — Якщо що дівчину я не шукаю, коханку… Можливо. Таке тебе влаштує?

— Я схожа на утриманку? — вона виглядає ображеною. — Просто люблю приємно проводити час…

— Якщо тобі сподобалось, повторимо, — я усміхаюсь.

— Тоді можеш записати мій номер, мене звуть Настя, — каже вона. — Дзвони, коли захочеш кудись вийти. 

— Давай, — я киваю і дістаю телефон, записую номер, а потім, пару митей поміркувавши, посилаю виклик. — Це мій номер, можеш записати. Мене звуть Макс…