Глава 14. Кіра. Потемнілі від бажання очі

Я спостерігаю за тим, як Саша підходить до Віки, щось їй говорить, вона знічено киває, і обоє вже за мить опиняються в центрі залу.

Він обіймає її, вони розмовляють. Його рука опускається трохи нижче її талії і я  відчуваю якийсь дискомфорт. Може, мені не треба було підштовхувати його до неї? Все ж, це мій Саша, ми з ним навіть планували одружитися.. 

Коли він шепоче щось їй на вухо, я вдивляюсь ще уважніше, а потім помічаю, що він торкається губами її шиї. 

Нічого собі, який швидкий! Згадую, як він хмурився, коли Макс мене поцілував, і усміхаюсь. А може, Саша це робить спеціально, щоб помститися мені? 

Мелодія закінчується і він проводжає дівчину до її столика, знов щось їй шепоче і йде до мене. 

Усміхається, сідаючи на своє місце і зазираючи мені в очі:

— Потанцював.

— Молодець, — киваю я. — Домовилися, мабуть, зустрітися в більш інтимній обстановці? 

— Ні, — Саша махає рукою. — Я просто подякував їй за танець і сказав, що маю повернутись до своєї дівчини.

Мої губи мимоволі розтягуються в усмішці.

 — А може, ми теж потанцюємо? — запитую я. — Чи ти втомився? 

— Давай, я тільки за, — він встає зі стільця і бере мене за руку. 

Наші погляди зустрічаються, Саша облизує губи і шумно видихає повітря. 

Я відчуваю, як  приємне тепло розливається по всьому тілу. Може, це від випитого спиртного, а може, від думки, що він все-таки вибрав мене, і Віка там за своїм столиком буде мені заздрити…

Я закидаю руки Саші на шию і зазираю в його очі. 

— Хочу поцілувати тебе… Не для фотки, — раптом каже Саша.

— То поцілуй, — шепочу я. 

Він усміхається і подається вперед. Обіймає мене за талію, притискає до себе і цілує. Зминає мої губи так, як ще ніколи не зминав. Від цього поцілунку одразу стає гаряче, все навколо пливе, ніби я от-от втрачу свідомість. 

— Ти ніколи раніше не був таким пристрасним, — шепочу я йому на вухо.  

— Просто стримувався, думаю, так, а може є й інша причина, — замислено шепоче він у відповідь.

— Яка ж це причина? — я притискаюся до нього ще міцніше. 

— Був стимул діяти активніше? — він опускає свої руки нижче талії. — Може, поїдемо до мене?

— Ти справді хочеш цього? — я дивлюся на нього запитально. — Не жартуєш? 

— А схоже, що жартую? — він дивиться на мене потемнілими від бажання очима. 

 — Та ніби не схоже, — хитаю головою. — Що ж, тоді поїхали…

Він знову цілує мене, а потім дістає мобільний і викликає таксі. Поки ми чекаємо на машину, він не відпускає мене зі своїх рук і продовжує пестити. 

Коли ми сідаємо до машини, то Саша знову обіймає мене і тягнеться до моїх губ, але цієї миті дзвонить його телефон. 

— Хто це дзвонить так пізно, — його голос звучить невдоволено, він знов цілує мене, намагаючись ігнорувати телефон, але коли той так і не вмовкає, все ж дістає його: — Пробач, раптом батьки… — він зазирає в екран. — Незнайомий номер, — Саша насуплюється.

 — Ти дав свій номер цій дівчині? — запитую я. 

— Ні, в неї моя інста є, я сказав писати туди, — він хитає головою.

Телефон на мить змовкає і я вже думаю, що на цьому все закінчиться, Саша цілує мене в шию, але раптом мобільний дзвонить знов. 

 — Може, щось сталося? — кажу я.  — Варто поглянути, хто це і що він хоче. Бо все одно це  діє мені на нерви…

— Блін, — Саша все ж приймає виклик і ставить його на гучномовець. — Алло? 

— Привіт, — несподівано я чую голос Макса. — Чому не відповідаєш? 

“Він що, шпигує за нами?” — невдоволено думаю я.