Глава 4. А що вона тут робить?

День на роботі, поки немає Ольги, проходить приємно. Ангеліна виявляється приємною жінкою і все дуже добре пояснює. Інші жінки якраз йдуть на обід, але ми з Ангеліною залишаємось і вона все мені показує.

— Я буду рада, якщо в тебе все вийде, все ж, ця вагітність… Мені вже майже сорок. Я не хотіла підвести боса, — вона зітхає. — Він — хороша людина.

— А ця Оля, — я вагаюся як краще спитати. — Між нею і Ярославом щось є?

— Насправді… У Ярослава є наречена, — вона зітхає. — Але вона за кордоном, там має бути щось типу договірного шлюбу, коли вона повернеться. Ярослав не кохає її, ніби, вони бачились всього два рази в житті.

— Цікаво, я й не знала, що зараз таке можливо, — кажу я.

— В фірмі ми всі про це знаємо, — вона зітхає. — Бо передвиборча кампанія відбувається за рахунок батька його нареченої. 

— Он  як, — тільки й вимовляю я.  — То Ользі нічого не світить?

— Вона не погана людина… Насправді, дуже розумна, хоч і красуня-білявка. Це стереотипи, що такі, як вона, всього досягають через ліжко. Думаю, вона кохає його, — каже Ангеліна, зітхаючи.

 — А Ярослав? — я затамовую подих, і сама собі дивуюся, чому він так мене цікавить…

— Ярослав… Він хороший керівник, дуже хороший, але… Я знаю його багато років, більше, ніж більшість на цій фірмі. Коли він прийшов в політику, був розбитим. Здається, там була замішана жінка. Але деталей я так і не знаю. Однак таким, як тоді, я його більше ніколи не бачила. Не думаю, що він кохає Ольгу, — врешті-решт додає вона.

— Зрозуміло, — кажу я і думаю що треба погуглити якісь сайти-пліткарки, де є все про всіх.  — Ну, він не виглядає бабієм. 

Згадуючи при цьому той вечір у клубі, ледь усміхаюся. 

— Ольга міцно вчепилась в нього, — киває вона. — Але думаю, коли приїде його наречена, він дасть їй відставку. Що я точно зрозуміла, так це те, що для нього найважливішою завжди залишатиметься карʼєра, а не якась жінка.

— Для політика так і має бути, — кажу я.  — У нього всі шанси перемогти на виборах.

— А ви знаєтесь на політиці? Ваше прізвище… Я ще коли вчора побачила його, подумала… Хоча, навряд ви повʼязані з тим самим Артемом Коваленко, — вона махає рукою і усміхається, — Він же головний конкурент нашого боса…

— Ну, це досить поширене прізвище, — знизую плечима я. — Просто цікавлюся політикою, хочу в майбутньому працювати у цій сфері.

— Зрозуміло, .— вона киває, а потім ніби щось згадує і каже: — Ой! З цим всім я забула попросити Ярослава Михайловича підписати документи! А їх треба відправити курʼєром за півгодини максимум!

— Давайте я віднесу їх йому, — пропоную. 

— Дякую, люба, — вона зітхнула з полегшенням. — Зараз я все роздрукую…

***

Я йду з документами до кабінету шефа. Обід вже якраз мав закінчитись і він має бути на місці, принаймні, Ангеліна казала, що він доволі пунктуальний і роботящий, тож скоріш за все вже там….

Коли я підходжу до кабінету, то стукаю в двері, а потім одразу відчиняю їх. 

Та щойно я відчиняю їх, то бачу розпатлану Ольгу на столі, а над нею і шефа… 

Відчуваю, як щоки починають горіти вогнем. 

— Ой, вибачте!  — вигукую і тут же вискакую з кабінету, зачиняючи за собою двері. Стою у приймальні з тими документами і не знаю, що робити далі. 

За мить з кабінету мало не вилітає шеф. Він вдягнений, заправлений і все таке, але я все одно почуваюсь, ніби він стоїть переді мною голий. І та сцена спливає в мене перед очима, хоча він і не був прямо голий…

— Ангеліна просила, щоб ви підписали, — я тицяю йому папери, відводячи погляд.

— Пробач, що стала свідком… цього, — він зітхає. — Зробимо вигляд, що ти нічого не бачила, добре? 

— Так, звичайно, — кажу  з полегшенням.

Він бере документи і підписує їх, а потім відкриває рота, щоб щось сказати, коли до кабінету зазирає Максим:

— Яре, я приніс тобі… — він обриває себе на півслові і насуплено дивиться на мене. — А що вона тут робить?

— Принесла документи на підпис — кажу я.…

— Щось ти якийсь знервований, —  Яр дивиться на друга. — Кава мені?

— Так, знав, що ти не вийдеш, приніс каву і круасан. А то будеш знов жерти ті батончики, які Катька приносить, — Макс насуплюється і знов дивиться на мене.

Проходить до нас і ставить каву і круасан на стіл, так і не відводячи від мене погляду.

— Тоді я піду, не заважатиму більше, — швидко кажу я.

І в цей момент з кабінету визирає незадоволена Ольга, яка пропалює мене своїм поглядом...