Глава 2. Знайомимось ближче

Він виглядає небезпечним. Від такої несподіваної близькості з чоловіком у мене чомусь перехоплює подих. Він зовсім не схожий на себе тоді, в клубі. Тоді він був ввічливим, а зараз… Мені здається, що він пропалить в мені дірку. 

— То не я до нього чіплялася вчора, а він до мене, — кажу я. — Тому стежте краще за вашим другом…

— Добре, — він киває і зітхає, виглядає трохи втомленим, хоче ще щось сказати, але саме в цю мить його погляд ковзає десь за моєю спиною.

— Добрий ранок, — вітається він з кимось і стає ще більш похмурим, ніж до цього, хоча я думала, що таке трапитись не може. 

Я обертаюсь і бачу високу довгоногу білявку в червоній сукні і з такими ж червоними губами. 

— Добрий ранок, Максиме, — вона усміхається йому солодкою усмішкою, а потім переводить погляд на мене. — А біля тебе..?

— Це нова практикантка, — не дуже задоволеним тоном каже Максим. 

— Так? — вона обводить мене поглядом. — Ти впевнений, що це не якась шпигунка? Звідки у звичайної практикантки такі дорогі туфлі? 

— А на туфлі я уваги не звернув, — замислено каже Максим і тепер вже дивиться на мої ноги. 

— Це подарунок від батька на день народження, — кажу я. 

— Батька чи, може… — Максим хмикає і усміхається, але не договорює далі. 

Я вдаю, що не розумію його натяку. Просто мовчу із ввічливим виразом обличчя. Колись же вони від мене відчепляться, просто набридне, якщо я не реагуватиму. 

— Власне, ми вже договорили, — Максим легенько штовхає мене в спину. — Далі про тебе потурбується Ольга. Вона доведе тебе до вашого офісу.

— Ходімо, — Ольга презирливо поглядає на мене. 

Я киваю і рушаю за нею. На мить озираюсь і помічаю, що Максим задоволено усміхається, видно, радий, що сплавив мене саме їй. 

Ми проходимо коридором і в якусь мить заходимо до одного з приміщень. Там сидять декілька дівчат і жінок. 

— Дівчата, увага! — говорить солодким тоном Ольга. — У нас нова практикантка. 

Всі тут же прикипають поглядами до мене. 

— Не дивіться на її дороге взуття і одяг, я впевнена, що вона, незважаючи ні на що, буде ставитись до роботи серйозно, — Ольга усміхається. 

 — Добрий день, — кажу я до всіх. — Мене звуть Кіра. 

Думаю, що Ольгу, мабуть, тут усі недолюблюють, тож не треба звертати увагу на її закиди. 

Але, на диво, розумію, що декілька з дівчат мало не в рота їй зазирають.

— Так, добре, ви тут можете знайомитись, а я піду до Яра… Ну, тобто, Ярослава. А де взагалі Ангеліна? — вона насуплюється. — Ця новенька має бути її клопотом…

— Вона вийшла у вбиральню, — каже одна з дівчат. — Зараз повернеться.

— Ну добре, — хмикає вона, розвертається на підборах і зачіпає мене плечем. Я цього не очікую і втрачаю рівновагу, аж раптом до кімнати якраз заходить шеф і я практично лечу йому на руки.

А він ловить. Тримає мене в обіймах і дивиться прямо в очі, так і не відпускаючи. 

— Ой, вибачте, — кажу я. — Нога підвернулася…

— Нічого, — він допомагає мені стати рівно.

У нього абсолютно рівний вираз обличчя, зовсім не збентежений, на відміну від мене. Все ж, я подібного точно не очікувала.

— Яре, ти тут, — каже Ольга солодким голосом і торкається його краватки, поправляє її, а потім коротко дивиться на мене. — Сходимо випʼємо кави в кафетерії?

— Олю, не зараз, — він насуплюється і відсторонюється від неї, а потім дивиться на мене: — Вже познайомились з колективом, Кіро? 

— Так,  — киваю я і усміхаюсь.  — У вас дуже хороший колектив. 

— Прекрасно, — він теж киває. — Оцінку по практиці буде виставляти Ангеліна. Тому постарайтесь. 

— Дякую, — кажу я. 

Цієї миті Ольга виходить з кабінету, двері за нею з грюкотом зачиняються. Дівчата переглядаються одна з одною, усміхаючись. 

Ярослав закочує очі і теж усміхається лише одними куточками губ:

— Добре, я піду. Сподіваюсь, ви всі поладнаєте з новенькою, — він торкається долонею мого плеча. 

Цієї миті двері знову відчиняються, і я здогадуюсь, що це прийшла Ангеліна. Здогадатися неважко — адже вона єдина в кімнаті вагітна. Вона невисока, на вигляд років за тридцять,  чорнява, з довгим волоссям, зібраним у хвіст, і великими темно-карими очима. 

— Куди це Оля так помчала? — запитує вона, потім дивиться на Яра і знічено усміхається. — Добрий день, Ярославе Михайловичу. 

— Добрий день, Ангеліно. От привів вам практикантку. Займіться нею, — він прибирає свою руку з мого плеча, зітхає і йде до дверей. — Гарного всім дня…

КІРА

День на роботі, поки немає Ольги, проходить приємно. Ангеліна виявляється приємною жінкою і все дуже добре пояснює. Інші жінки якраз йдуть на обід, але ми з Ангеліною залишаємось і вона все мені показує.

— Я буду рада, якщо в тебе все вийде, все ж, ця вагітність… Мені вже майже сорок. Я не хотіла підвести боса, — вона зітхає. — Він — хороша людина.