Глава 2. Він тебе не прогнав?

— Яре, — раптом між мною і нахабою стає його друг, який до того стояв позаду і усміхався. — Досить, нам це не треба.

— Але…

— Давай, йди випий, я зараз підійду, — на цих словах він бере мене за руку не менш нахабно, ніж його дружок, і відводить трохи далі. — Видали будь ласка. Він тебе більше не потривожить. 

 — Боїтесь розголосу? — усміхаюсь я. — Певно, твій дружок — якась “велика шишка”? 

— У мого друга важкий період в житті, — друг того горе-залицяльника зітхає. — Він відпочиває тільки раз на місяць. Я буду вдячний, якщо ти забудеш про це, якщо що я можу заплатити…

 — Я видалю, але не хочу більше його бачити, — попереджаю я.  — Якщо він наблизиться до мене, вже не буде ніяких застережних заходів. Одразу зніму відео і тут же викладу!

— Домовились, — киває він. — Покажи, будь ласка, як видаляєш відео. 

Я закочую очі, але показую йому, як видаляю запис.

 — Тепер залишите мене в спокої? — кажу роздратовано. — В мене теж нечасто трапляється можливість відпочити!

— Так, дякую, — він усміхається. — Приємного відпочинку, — на цих словах він йде.

Решта вечора проходить без проблем, але наступного ранку я прокидаюся не від будильника, а від того, що мій телефон розривається від дзвінків.

Морщусь від головного болю і тягнуся до мобільного, а побачивши, що дзвонить батько, сердито зсуваю брови. Що йому потрібно так рано? 

— Алло, — кажу похмуро. — Слухаю..

— Кіро, чому в інтернеті знов пишуть про тебе? Що за дикі танці на фото? Та ще й в закритому таємному клубі! — він одразу нападає на мене, навіть не привітавшись. — Отака ти серйозна? Отак ти хочеш піти в політику? 

— Там не мало бути журналістів, — бурмочу я. 

— Але там були відвідувачі! З телефонами! — батько підвищує голос. — Не вірю, що ти не розумієш!

— Ти, як завжди, робиш з мухи слона, — кажу я.  — Я не порушувала порядку, просто відпочивала. А що, через те, що я твоя донька, мені потрібно зачинитися в чотирьох стінах і виходити з дому в паранджі? 

— Не забувай, що в тебе є наречений. Саші може не сподобатись, що ти виляєш задом перед багатими мужиками, — нагадує батько.

 — Він відпустив мене на цю вечірку з дівчатами, — кажу я і думаю, про його матір. Мабуть, вона вже теж побачила ті фото і тепер дістає Сашу своїми нотаціями.  — Якщо він не був проти, то взагалі, навіщо так переживати? 

— Прошу, будь розважливішою, — він зітхає. — Передвиборчі перегони почнуться буквально за півтора тижні. Ти ж знаєш, наскільки це важливо для мене.

 — Добре, — кажу я. — Постараюсь більше не засмучувати тебе. Принаймні поки не пройдуть ті кляті вибори..

— До речі, щодо твоєї практики… Ти так і не сказала, куди пішла, — говорить він. — Я переживаю. Ти ж не прогулюєш?

 — Ні, я знайшла хороше місце, не хвилюйся, — поглядаю при цьому на годинник. От дідько! — Вибач, тату, але я запізнююся. У мене сьогодні перший робочий день.. Давай увечері поговоримо, добре? 

— Добре…

***

Я виходжу з кабінету свого нового боса і тут же врізаюся в якогось чоловіка. Придивившись уважніше, впізнаю в ньому вчорашнього блондина з клубу, того самого, який змусив мене видаляти відео. 

— Якого біса? — красномовно питає він, зазираючи мені в очі.

Вчора був такий чемний, аби я тільки видалила "докази", а сьогодні…

— Я на практиці, — кажу, відводячи погляд. 

— І Яр тебе не прогнав? — перепитав він вже тихіше.

 — Зовсім ні, — кажу я з деяким викликом, але так само тихо. 

— Сподіваюсь, ти не будеш пліткувати про нього, — він насуплюється. — Інакше я особисто посприяю тому, щоб тебе вигнали. Повір, це цілком в моїх силах.

 — А ви що, його особистий охоронець? — запитую я. 

— Гірше, — він усміхається, також з викликом. — Я його найкращий друг. І зроблю все, щоб ніхто і ніщо не зіпсувало його плани.

 — З чого ви взяли, що мені є якесь до нього діло? — я знизую плечима. — Я хочу просто пройти практику та й усе. 

— Мало що… Може, ти журналістка і тому вчора слідкувала за ним, — каже він з недовірою. — Але відтепер я і сам не зведу з тебе погляду. Памʼятай це…