9 Глава

Непомітно закінчилась зима і прийшла довгождана весна. В повітрі вже витав приємний аромат новизни та квітів.

Для Стаса розпочався останній тиждень його практики. Враховуючи, що на четвер припадав вихідний – восьме березня, то цей тиждень практики був не повним. З Лізою відносини не надто покращилися, вони стали відносно терпимі в розумінні Стаса. Це означало, що вони спілкувалися виключно на професійно-педагогічні теми. Марія Василівна ще перебувала на лікарняному, а Ліза продовжувала заміняти її і це значно зменшило їхні контакти.

Станіслав майже завершив підготовку усіх необхідних документів по практиці, залишилось лише щоб Ліза, як керівник практики, все підписала та написала на нього характеристику за результатами практики. Хлопець домовився, що усі необхідні документи забере в неї у середу, адже четвер вихідний, а на останній робочий день не хотілось все переносити. У п’ятницю він мав прибути вже у свій університет.

У зв’язку з Міжнародним жіночим днем, чоловіча половина педколективу вирішила привітати своїх чарівних дам. Стас також приймав у цьому участь, так би мовити «дембельський акорд» на останок практики. Чоловіки купили своїм жіночкам квіти та набори для душу і на ранішній нараді привітали їх.

Впродовж усього робочого дня Лізу, як і всю педагогічну жіночу половину, вітали квітами та цукерками. Її 10-Б, окрім квітів, подарував своїй керівничці оригінальну чашку із зображенням усього класу і написом: «Ми завжди з Вами!». Єлизавета була розчулена та приємно вражена. Це був перший її клас, де вона мала керівництво. Ліза так звикла до своїх дітей, що не уявляла, як розлучиться з ними через рік. За ці роки вона вивчила кожного учня, знала їхні таланти та вміння, «плюси» та «мінуси». Та прийде час і доведеться їх відпустити в доросле життя. Сумно, але факт…

По закінченню уроків директорка від усієї жіночої половини колективу подякувала чоловікам за привітання і запросила на каву з тортом. Після кавування вчителі розійшлися хто куди. Молодші зібралися компанією та пішли в кафе продовжувати святкування, а старші відправились додому.

Лізу також кликали колеги-вчительки в кафе, але в неї не було настрою, тому відмовилась. Вона зібрала усі свої квіти та подарунки і зрозуміла, що добиратися сьогодні на метро точно не буде, тому викликала таксі. Коли приїхала додому, то швидко поїла сама та нагодувала вічно голодного Руді. Вона розсортовувала зошити і серед них помітила файл з документами по Стасовій практиці.

 - Ой! Забула віддати! – сама до себе вигукнула. З цим святкуванням вона геть забула повернути підписані документи Стасу. Негарно вийшло, адже завтра вихідний, а в п’ятницю він має справи в своєму університеті. Якось воно буде, що поробиш…

Ліза вирішила сьогодні перевірити зошити та підготуватися до уроків, щоб завтрашній день був вільним. Нарешті зможе довше повалятися в ліжку, почитати книгу, одним словом проведе день з приємністю та користю для себе, коханої.

В ранці прокинулась пізно, і якби не хамський котяра, то провалялася в ліжку ще довше. Рудольф з голодними очима дивився на господиню і своїм м’явчанням вимагав їжі.

 - Зараз, котику, ще трішки почекай! – усміхнулась до свого улюбленця.

Нагодувавши кота, Ліза прийняла душ і заварила собі каву. Так, каву вона пила дуже рідко, виключно вранці, без цукру і лише з молоком. А сьогодні був саме той день, коли їй захотілось кави. Під звуки пісні, що лилася з динаміків приймача, Ліза насолоджувалась запашним напоєм. Після кави з гарним настроєм приступила до готування обіду.  У такий особливий день їй захотілось поласувати чимось смачненьким. Ліза зробила свій улюблений грецький салат  та запекла в духовці курячі стегна. По квартирі витав просто божественний аромат.

Поки страва готувалася, Ліза вирішила все таки змінити піжаму на лосини і свою улюблену туніку з кошеням. Неспішно під звуки пісень, вона сервірувала для себе стіл на кухні, її найулюбленішого місця в квартирі. За рахунок великого панорамного вікна тут було світло, а зелені вазони, що стояли на землі під вікном, надавали особливого затишку. Єлизавета витягла з холодильника шампанське. А що, гуляти, так гуляти! Так, вона одна, так, трохи самотньо, але це не привід скиглити.

Духовка вимкнулась саме в той момент, коли зазвучала пісня, яку Ліза останнім часом часто згадувала, адже під неї танцювала з Стасом на своєму день народженні. Її зараз часто крутили по радіо і кожен раз Єлизавета поринала в спогади. Ті спогади, це ще одна слабинка, яку вона собі дозволила.

В двері хтось подзвонив і вона аж підскочила від несподіванки, адже нікого не чекала.  Підійшла до дверей та подивилась у вічко. Весь видимий простір затуляв букет квітів.

 - Хто там? – вигукнула вона.

 - Це я! Стас.

 Дивне почуття огорнуло Лізу. Мурахи табуном побігли по тілу, серцебиття пришвидшилось, а внизу живота запурхали метелики. Вона відчинила двері.

 - Добрий день, Єлизавето Антонівно! Вітаю вас зі святом! – врочисто промовив Стас, пройшовшись поглядом, мов рентгеном, по її струнких ніжках, одітих в облягаючі лосини та короткій туніці. Хлопець вручив ошелешеній Лізі букет і маленьку коробочку.

 - Дякую…, - автоматично промовила вона, - що трапилось? Чому ви прийшли?

 - Ну, по-перше, я прийшов, щоб вас привітати, по-друге, вчора ви мені так і не віддали мої документи по практиці, а по-третє, може ви вже впустите мене в квартиру? – усміхнувся Стас. Ліза відійшла в сторону, пропускаючи його.