3 Глава

Вона вийшла з метро та неспішно йшла в сторону школи. Часу було вдосталь, тому не поспішала, як зазвичай. Вдихнула на повні груди морозяного повітря. Приємна свіжість, немов сніжна лавина прокотилася по тілу. Настрій чудовий, не заважаючи на понеділок і початок нового тижня. Поїздка до батьків наповнила Лізу позитивом та доброю енергетикою. Від метро до школи йти близько десяти хвилин швидким темпом. До уроку ще сорок хвилин, тому вона насолоджувалась сонячним зимовим ранком. Та не довго... Зненацька наскочив на неї ззаду Стас.

 - Привіт!

 - Ох, Боже! – схопилася за серце. Ліза мало не підскочила від несподіванки. – Як ви мене налякали! Добрий день! Більше не підкрадайтеся так зненацька, – з докором глянула на студента.

 - Вибачте, я не хотів вас злякати, – усміхнувся хлопець, а в очах ні крихти жалю. – Ви до школи йдете?

 - Звичайно.

 - То я з вами.

 - Як хочете, – не надто зраділа Ліза.

Вони йшли в цілковитій мовчанці, але Стас постійно якось дивно усміхався і це її трохи дратувало.

 - Ви готові до проведення уроку? – все таки поцікавилась Ліза.

 - Авжеж! Сподіваюсь, що сьогодні виправдаю всі ваші сподівання,– лукаво глянув на неї практикант.

 - Ну-ну…, - ледь чутно промовила вона.

Ліза з полегшенням видихнула, коли вони нарешті переступили поріг школи. Перший урок в неї був у шестикласників, тому Станіслав залишився в учительській. Він мав ще додатковий час, щоб підготуватися до свого першого уроку. Час пролетів швидко і ось продзвенів дзвінок на перерву і через декілька хвилин до учительської увійшла Єлизавета. Наступний урок має бути в її класі, тому взяла зошити та підручник.

 - Я взяв журнал, – промовив Стас до Лізи. – Ходімо?

 - Так.

Коли зайшли в клас, привіталися з учнями і Єлизавета сказала:

 - Від сьогоднішнього дня уроки буде проводити Станіслав Романович, а я буду лише спостерігати. Прошу поводити себе належним чином, – строго промовила вчителька і, глянувши на Стаса, додала: - Станіславе Романовичу, розпочинайте урок!

Вона зайняла місце на останній парті, де ще недавно сидів практикант і налаштувалася до прослуховування уроку.

 - Вітаю! – усміхнувся Стас. – Що ж, тема нашого уроку…

Єлизавета підмітила, що практикант добре підготувався. Подавав матеріал зрозуміло та доступно, впевнено тримався та знайшов підхід до учнів. В притаманній йому манері жартував та усміхався, але все в межах моральності та педагогічної етики.

Ліза з усмішкою спостерігала за своїми ученицями. Дівчата із таким захопленням спостерігали за вчителем, ловили кожне його слово та погляд. Коли відповідали, навіть відмінниці ледь стримували хвилювання. Єлизавета пригадала себе в студентські часи, коли так само поводилась на семінарах з англійської мови, які проводив Віктор. При згадці про колишнього в середині все похололо, а в серці неприємно защеміло. Біль зради та розчарування до тепер гнітили її. Ліза вже давно не кохала його, але ще й досі не пробачила.

За ці роки в Єлизавети були інші чоловіки, але ті стосунки були не серйозними, так - для здоров’я. Жодного чоловіка, який побував у неї в ліжку, вона не впустила в своє серце. Боялася, що знову зроблять боляче, а може просто не знайшовся той, кого б щиро покохала. За тими сумними думками не помітила, як пройшов урок.

Стас написав на дошці домашнє завдання, і коли учні вийшли з класу, підійшов до Лізи.

 - Ну, як мій перший урок, Єлизавето Антонівно? – запитав.

 - Добре, – промовила вона, усвідомлюючи, що більшу частину уроку пропустила, копирсаючись у минулому.

 - Добре, кажете, - пильно глянув на неї Стас і з докором додав: - А мені здається, що ви нічого не чули і були зовсім не уважна.

 - Перепрошую, я не зрозуміла, що це за тон? Що ви собі дозволяєте?! – обурилась вона. – Я все бачила та чула і більше не потерплю подібного нахабства, затямили?

 - Авжеж! – блиснув бісиками в очах Стас. Йому так подобалось її дратувати. – Не потрібно так хвилюватись, а то я ще подумаю, що виявився правий, і ви на моєму уроці про когось мріяли… Цікаво про кого? Стас розреготався і вийшов з класу ще до того, як Єлизавета встигла щось відповісти.

Вона йшла в учительську і в думках обурювалась нахабству та нестерпному характеру Стаса. «Оце вже маю практиканта! Якийсь шмаркач ще буде мені вказувати про що думати! Ото вже нахабству не має меж!».

Наступний урок вона мала у п’ятому класі, тому трохи могла заспокоїтись. Стаса в учительній не було і це не аби як  порадувало Лізу, адже була готова його розтерзати.

До кінця робочого дня Ліза ще провела один урок з історії України у 8-Б та протестувала Стаса на уроці в 11-А класі. Зі школи вийшла вже, коли стемніло. Затрималася так, бо залишилась перевіряти зошити, не хотіла носитися з ними додому і з дому. По дорозі в метро зайшла ще в супермаркет купити чогось на вечерю для себе та й Руді треба порадувати його улюбленим кормом.

Ліза взяла продуктову корзину та пішла між рядами супермаркету. Вона вибирала овочі, коли до неї з заду тихо підійшов Стас.

 - Привіт! – голосно привітався.