Моє студентське життя
Епілог
Спершу швидко блимнула очима. Потім ще кілька разів. Зір, слух, нюх поволі поверталися, разом із болем. Але здавалося, наче його щось приглушує. Не помилилася. Капельниця була поруч й поволі накачувала мене обезболюючим.
Спробувала встати, але різко впала назад. По-перше, перед очима все пливло. А по-друге, біль не відчувався лише коли не напружувала живіт. Отже, куля потрапила туди.
Знову прийшла темрява.
Отямилася наступного разу вже у палаті. Синьо-жовті стіни навколо, ще кілька порожніх ліжок, умивальник із дзеркалом та телевізор. Навіть поруч хтось дбайливо поставив склянку води, яку ніяк не могла осилити себе взяти.
Почувся стукіт і я приготувалася до найгіршого, але це був всього лише Артур, який попри свою колишню спортивну кар’єру й мухи не образив би. Давайте вже краще викинемо спогади про тих типів.
– Ну як ти?– посміхнувся він, а в його очах було стільки турботи.
– Паршиво,– не змогла втриматися й собі. Хоч і біль відступив, але було відчуття, наче по мені машина проїхалася.
– Який же я радий, що ти поруч,– присів він на табуретку.– Вже думав, що втратив тебе.
– Е ні, не дочекаєшся,– таки змусила свою руку ворушитися й міцно стисла його долоню.- Я тебе ніколи не покину.
Артур обережно накрив мою руку своєю долонею. От і справді, хіба такого добродушного та відданого красеня взагалі можна колись покинути? Е ні, не дочекаєтесь!
#1924 в Молодіжна проза
#2972 в Сучасна проза
Відредаговано: 02.07.2022
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
