Концепція Світового Дерева або механіка мандрів до інших світів

В цій статті хочу розповісти про міфологічну модель всесвіту, про Перехід і взагалі про витоки ідеї подорожі між світами. Ця робота була написана дуже давно (і запис про автомат з культурології вже десь в архівах) але, напевно, прийшов час нести її на світ божий, трохи адаптованому вигляді, звісно.

У середині 20-го століття структуралісти та прибічники психоаналізу вважали, що по природі своїй усе людство об'єднане давньою примордіальною традицією, суть котрої ховається у колективному несвідомому, і на глибинних шарах не залежить від локального культурного контексту. І досліджуючи традицію цю можна отримати об'єктивне знання про людину [3, с.390] і про ту систему неусвідомлених регулярних залежностей, що вибудовують структурні моделі механізмів реакції людини на весь комплекс впливу зовнішнього середовища [3, с.234]. Сюди ж відноситься теорія архетипів і тому подібний стафф, що є досить популярним у певних колах.

Відправна точка

Так як частина моєї творчості пов’язана з північними країнами, для чистоти експерименту буду порівнювати скандинавів, кельтів, слов’ян та далеких китайців.

Почнемо з символіки Центру. Згідно з Рене Геноном, центр це, передусім, початок, відправна точка усіх речей. Ця центральна точка являє собою Принцип, чисте Буття, а простір, який вона заповнює своїм випромінюванням і який існує тільки завдяки цьому випромінюванню, – це світ у найширшому розумінні цього слова, тобто сукупність усіх істот і станів існування, які складають загальну проявленість.

Найпростішим зображенням цієї ідеї є точка в центрі кола: точка є емблемою Принципу, а коло – емблемою Світу. Ідея рівноваги, втілена в центрі, складає  єдине ціле з ідеєю гармонії. Тут же знаходить місце і ідея справедливості, яка міститься, на думку Платона, як раз посередині між двома крайнощами. Більш універсальну точку зору має китайські філософськи вчення, які говорять про «Середину, що Не Змінюється», тобто являє собою точку, де проявляється «Активність Неба». Сьогоднішня самоназва країни (а у давнину – збірна назва для князівств) «Чжунґо» – тобто «Серединне царство».

Через «Центр Світу» проходить «Вісь світу». «Вісь Світу» є єднальною ланкою між небесами, землею та пеклом, чи, інакше кажучи, між «Небесним полюсом» та «Полюсом земним», який є прямим відображенням «Небесного полюсу».

По-горизонталі

Проходячи через Центр Світу, Вісь Світу утворює систему двох вимірів: вертикального та горизонтального, в останньому випадку, формуючи квадрат, кожна з частин (чи кутів) якого, вказує напрям (одну з чотирьох сторін світу, або просто напрямки «вперед-назад», «вправо-вліво»). За цією схемою будується міфологізована структура міста чи країни [5, с. 398]. Цього правила дотримано однаково в таких віддалених одна від одної державах як Китай та Ірландія.

Символічна функція китайського міста – бути прообразом «небесного порядку». Тому, звичайно, міста в плані мали форму квадрата чи прямокутника, орієнтованих по сторонах світу. Головну роль в місті відігравав міський мур, що виявляв сторони світу та центр. В центрі міста, де сходилися вулиці, що з’єднували четверо головних воріт, будувалася дозорна башта[7, с.232]. Говорячи про Китай – самоназва країни «Чжунґо» – тобто «Серединне царство».

В «Центрі світу» знаходиться «Цар світу» – як найвище втілення справедливості та влади[8, с.172–173]. В Ірландії давньою політичною та релігійною столицею вважалося місто Тара – «Пагорб королів», асоційоване з центром країни. Цікаво те, що на санскриті слово «тара» означає «зоря» та, зокрема, Полярна зірка. У цьому немає нічого дивного, так як  в стародавніх міфологіях «Центр Світу часто розташовують на Півночі». «Північ уподібнюється Центру в усій Азії від Індії до Сибіру», – писав Мірча Еліаде [8, с.179–180].

Влаштування королівського палацу в Тарі (місці, де саджали на трон усіх королів Ірландії) мало символічне значення. Сам палац складався з головного покою, в якому зберігався чарівний «камінь справедливості Фаль», що був принесений міфічними племенами богині Дану, та інших, орієнтованих за сторонами світу, що уособлювали чотири головних королівства країни: Ольстер, Мунстер, Коннахт і Лейнстер. Центральні покої повторювали цю схему, відводячи місця представникам чотирьох королівств навколо підвищення для правителя Тари. Тут ми знову зустрічаємо символізм  чотирьохчасткового ділення, пов’язаного з символікою Центру [8, с.181].

Один з найвідоміших пам’яток слов'янського язичництва – Збруцький ідол – також має чотирьохчасткову будову, маючи квадрат у перерізі. Він являє собою не зображення окремого божества, а космогонічну систему, яка склалася в IX столітті. Збруцький ідол направлений в усі сторони світу, відомі нашим пращурам [7, с.263–266].

За Геноном число чотири завжди і всюди вважалося числом загальної проявленості. Воно є відправною точкою «космології» , в той час, як єдине, подвійне та потрійне, що передують йому, відносяться до «онтології» [8, с.176].