Глава 8.1.

Іванна

В квартиру заходжу мовчки. В кородор виглядає мама.

– Привіт, серденько. Сідаємо їсти черех хвилину. Мий руки і приєднуйся.

– Угу, – киваю і йду у ванну.

Через хвилину заходжу в кухню, де вся родина за столом чекає на мене.

А я дивлюся на вікно, точніше – на підвіконня… і бачу – троянди Юри, які я вчора кинула в його обличчя.

– Навіщо ви принесли ці квіти сюди?! – не розумію сама, як хапаю їх, відчиняю вікно, ігноруючи крики мами та Альони за спиною, викидаю їх у вікно.

Повертаюся і мовчки всідаюся за стіл між Альоною та Борисом.

– Іванно! – суворо, як і кожного разу, коли мій гнів викидає якийсь номер, звертається мама. –  Квіти не винні, що Юра – негідник!

– Ніхто не винен!.. – додає тато. – Ні квіти, ні інші люди. 

Схилилась до плеча Альонки. Вона пригорнула мене до себе і лагідно гладить мене по спині.

– Я завтра піду до нього і влаштую розгром! – зіскакує з-за столу Борис.

– Борисе, спокійно, – батько кладе руку на плече брату і всаджує його назад на стілець.

– Як ви не розумієте, що залишити його в спокої – це єдиний розгром, який стане для нього відчутним, – спокійно заявляє тато.

Мама і собі долучається:

– Розбий авто – в гаражі тата стоять десятки нових. Розбийте обличчя, – мама переводить погляди з мене на Бориса (як ви могли зрозуміти, ми в цій сім’ї найбуйніші), – це загладить його вчинок?.. 

Борис пригнічено мовчить. А я… я не знаю, я вже нічого не відчуваю. Навіть гніву. Лише пустота і втома.

– Тому тато правий, – заключає мама. – Залишити Юру в спокої – єдиний спосіб зупинити його.

Альона нахиляється до могу вуха і багатозначно шепоче:

– Взагалі-то є дещо, що стане для нього дуже красномовним копняком…

***

Пізніше ввечері Альона лежить на моєму ліжку слідкує, як я невгамовно ходжу кімнатою.

– “Ніхто з них”! Ніхто з них! Ти тільки почуй це!.. – вибухаю я, коли сестра додавлює мене і я все-таки розповідаю їй, що вже сталося. – Я весь цей час розуміла його, пробачала його запізнення, його постійне “забув, пробач”... А він в цей час преспокійно зраджував мені з іншими!.. – безсило падаю на крісло і закриваю обличчя руками.

– Ми його покараємо, – так незвично для Альони по-войовничому заявляє вона.

– Віриш: навіть бити вже його не хочу… – втомлено тягну. – Настільки він мені огидний… Хочеться, щоб цей час, який я на нього витратила, мені повернули… Хочеться стерти, забути ці моменти… 

Та Альона не погоджується і, як павучиха, втягує мене в сітки своїх інтриг:

– Моя мила сетричко, що не переносять зрадники?

– Звідки я знаю, що вони не переносять?! – обурююся не на жарт.

– Зрадники не переносять зрад, – як маленькій, розтлумачує мені Альонка.

Побачивши, що я не запалилася її ентузіазмом, Альона сідає на ліжку по-турецьки і жваво додає:

– Ми зіграємо в гру!

_____

Як гадаєте, що задумала наша хитрунка Альонка?

Буду ду-у-уже вдячна за зірочки! ⭐⭐⭐