Глава 5.

Іванна

Наступного дня, в суботу, я скористалася моїй законним вихідним (і днем для відновлення) – і погодилася піти з дівчатами в кав’ярню.

Доки я гіпнотизувала сумним поглядом своє латте, а Майя з цікавістю оглядала кав’ярню, Аліна набирала Поліну вже, мабуть, в 10-й раз за нашу зустріч.

– Я збожеволію з цією сестрою! – вибухає Аліна, кинувши телефон на столик так гучно, що аж мій латте “захвилювався”. – Ну пішла ти з тим хлопцем! Вранці можна перетелефонувати, що все гаразд, скоро буду?..

– Це так схоже на твою сестру, що не викликає жодного подиву, – відпиваючи чай, говорить Майя не надто переймаючись витівками Полінки.

– Легко тобі говорити! У тебе ні сестри немає, ні співчуття! – ображається Аліна.

Майя закочує очі і пригортає руки до грудей:

– Я співчуваю тобі, що ти поводишся, як старша сестра, хоча ви двійнята! Навіщо ти на себе береш більше?

Аліна не відповідає, знову повертається до телефону, починає набирати.

– Знову! Не відповість вона тобі, не відповість!.. – дратується Майя і переводить погляд на мене: – Подруго… Ти не з нами. Іванко-о! Агов!..

Неохоче повертається в бік Майї:

– Чого тобі?..

– “Чого тобі?!” – кривляється Майя, передражнюючи мене. – Нічого! Лише цікавлюся, як там моя подруга!..

Якби ж я могла в двох словах розповісти, як я там…

– Забудь… – кидаю і дивлюся на Аліну: – Що там те нещастя?.. Де вона?.

– Якби я знала… – втомлено тягне подруга.

Ми з Маєю багатозначно перезираємося. Наші подруги-двійнята дуже цікаві. Поліна завжду щось чудить і втрапляє в пригоди. Алінка ж опікується нею, як донечкою чи молодшою сестрою. І хоча, що я, що Майя впевнені, що Поліні контроль тільки шкодить – неможливо Аліну переконати жити своїм життям. Здаться, вона сама собі назначила роль головного опікуна сестри.

З моїх роздумів мене виводить дзвінок телефону Аліни. Бідолашна аж підскочила, відповідаючи:

– Поліно, де ти є?! Я ледь не збожеволіла… – розгублено замовкає і спантеличено запитує: – Що-о?.. Ви хто?.. – кидає на нас стривожений погляд. – Я зараз приїду,  – завершує розмову і серйозно дивиться на нас.

– Що там?.. – не витримую.

– Якийсь Пилип… Говорить, що знайшов телефон Поліни біля фонтану в парку… Дуже це якось…

– Ну це нікуди не годиться! Я цьому Пилипу!.. – різко встаю, сама не розуміючи, що мене так обурило. – Поїхали швидко! Зараз все вияснимо.

Встаємо з Аліною одночасно і швидкоруч хапаємо речі.

Майя наздоганяє нас вже на вулиці біля таксі.

– Дівчата… – несміливо починає. – А вам це все не здається дивним?.. Мені лячно… 

– То сиди тут і лякайся, – грубо говорю. – А ще краще біжи до матусі і зачинися в квартирі!

Сідаємо з Аліною в таксі.  Майя закочує очі, але все ж таки підходить і сідає в авто до нас.