Глава 3.

Пилип

Гуляємо з Сержем картинною галереєю вже годин дві – не менше. Доки я оглядаю картини, в пошуках того самого образу, який мене зачепить за живе, Сергій – цей невиправний Ловелас – вже встиг підцепити двох дівчат, ще з трьома обмінявся телефонами, а в одну так ледь не закохався. По його словам.

– От що тобі треба, Пилипе? – нервово перевіряє час на телефоні Серж. – Мені через годину летіти в майстерню. Нова натура підійшла, – промурчав великий поціновувач жіночої краси, – буду писати… Може, тобі котрусь з моїх натурщиць подивитись, а? – дере рот позіхом.

– Бачив я твоїх натурщиць, Серж, – всміхаюся. – Дівчата – красиві, але я шукаю не те.

– Знову за рибу гроші! – дратується Серж, вже зачепившись поглядом за якусь дівчину. – Ну, що тобі треба – сам хоч знаєш?

– Знаю, – всміхаюся.

Для моєї нової анімації мені потрібний особливий образ жіночої героїні. Принцеса-воїтелька. Мужня і жіноча одночасно. Красива і сильна. Рішуча і добра. 

Блукаючи залами галереї, я вже надивися на образи жінок у всі часи. І, мабуть, даремно я сюди прийшов… Все ж, образ, який я шукаю – більш сучасний. А може, Серж взагалі правий – і такої дівчини не існує? Як знати? Однак доки в мене є час – дедлайни не горять – я буду шукати Її. І вірю: знайду.

Переходжу в іншу залу вже сам. Серж безнадійно загубився в очах одніє милої дівчини.

Не зважаючи на те, що з нас двох романтик все ж я, а не Серж, проте захоплююся я складно. Зате, вже покохавши, я вірний до смерті.

Гуляю залом, з цікавістю оглядаючи бали, луга, ліси; чарівних ніфм і грецьких богинь, всеможливих дівчат з глеками, кувшинами – та іншим посудом; біля озера, біля багаття, в горах, серед міста – образи, безсумнівно, вічні і прекрасні… Але мені не вистачає чогось… живого. Справжнього. Мені потрібні очі, в яких я побачу войовничий запал, який в той же час буде співіснувати з ніжністю і жіночністю… 

Знайду, я її обов’язково знайду.

***

Після галереї закинув Сержа в його майстерню, а сам поїхав у кав’ярню Сніжани, рідної сестри Сергія. Вони доводяться мені двоюрідними сетрою і братом. Не зважаючи на нашу абсолютну несхожість, ми всі дуже близько товаришуємо з дитинства.

Під’їжджаю до кав’ярні і паркуюся. Помічаю автівки моїх колег.

– Чудесно, команда в зборі, – радію, що хоча б іноді ми всі збираємося вчасно. А отже, зможемо детально обговорити всі нюанси нового мультфільму, над яким працюємо останній місяць.

Виходжу з автівки і йду доріжкою до кав’ярні, насолоджуючись теплим літнім днем. Як круто, що я вмовив команду збиратися на постійний основі в кав’ярні Сніжани. Хоча офіс у нас крутий, а я люблю атмосфери кав’ярень. Не зважаючи на галас, мої мізки максимально продуктивні в цій атмосфері. 

Заходжу в кав’ярні і заплющую очі. Аромат свіжозмеленої кави – однієї з найкращих в місті – проникає в носа і заповнює все нутро.

Чистий кайф.

Бачу своїх дівчат і хлопців. Наминаючи тістечки, вони махають мені рукою. Махаю у відповідь і відповідаю на дзвінок від мами.

– Так?

– Пилипчику, коли ти в театр прийдеш?

– На твою виставу – коли-завгодно, – всміхаюся і намагаюся заговорити мамі зуби. Знаю-бо до чого вона веде.

– Ах, на мою виставу! Чекай – скоро буде, – сміється, а вже в наступну секунду серйозно говорить: – Ми з Риммою…

Далі не слухаю. Всі речення, в яких є ім’я “Римма” я навмисне ігнорую.

Римма – моя подруга дитинства і донька маминої найкращої подругу по сувмісництву.

Донести мамі, що з цією дівчиною я ні за що ніколи не буду – неможливо. Тому я ігнорую все сказане мамою про неї, сподіваючись, що одного дня вона здасться і відчепиться від мене з цією безглуздою ідеєю.

– Мам, поговоримо пізніше. Мене команда чекає, – зупиняю потік маминих вихвалянь Римми. 

– Добре-добре, синочку. Риммі передаю привіт від тебе.

– Передавай що-завгодно лише б вона відчепилася від мене, – намагаюся говорити спокійно, але мама все рівно ображається. – Все. Цілую. До вечора.

Нарешті завершивши розмову з мамою, поспішою до своїх друзів.

– Привіт! – пищать дівчата, хлопці тиснуть руку.

Сідаю, зачаровано оглядаючи ескізи, які створили наші дизайнерки.

Кайф, чистий кайф. 

– Погнали, – широко всміхаючись, я на 100% готовий включитись в роботу.