Заключення

Надворі стояла перша половина вересня. Марина вийшла з університету, прижмурюючись на сонці. Вже третій тиждень навчалася на факультеті журналістики і змушена була визнати, що навчання виявилося, набагато складнішим, ніж вона уявляла. Проте, не менш цікаве, ніж вона думала.

За рік, що промайнув майже непомітно, багато чого змінилося. Життя не стояло на місці, вносячи власні корективи.

Тимур придбав квартиру, переселився у власне житло, трохи згодом ще купив машину. Він повністю позбувся страху перед дорогою, знову сів за кермо. Проте їздив обережно та не поспішаючи.

Як і раніше продовжував працювати у кондитерській, постійно створюючи щось нове. З Мариною підтримував спокійні та рівні стосунки. Дивлячись зі сторони, здавалося, що це просто добрі друзі, між якими не може бути сварок та непорозумінь.

Денис також пішов навчатися, обрав нові кулінарні курси. На цей раз прикладав більше зусиль, щоб не вилетіти з них, і це йому вдавалося.

У Максима з’явилася кохана, яка часто приходила у кондитерську до нього. Якби у Марини було хоча б трохи більше вільного часу, вони б могли подружитися. Але цього не сталося…

Щодо Марина, то вона жила разом з Альбіною, займаючи кімнату Тимура. Жінка стала для Марини не просто начальницею та покровителькою, а й найкращою подругою. Тією подругою, якої у молодої білявки ніколи не було.

Не було у Марини тепер і вільного часу. Тобто зовсім. Спочатку вона хотіла піти навчатися на заочну форму, але Альбіна наполягла на тому, що дівчина навчалася стаціонарно, незважаючи, що це виявилося дорожче. І тоді дівчина заприсяглася, що зробить усе можливе, щоб відплатити тій, хто зробив для неї більше, ніж будь хто інший.

Життя молодої дівчини було розписане по хвилинам. Вранці бігла на пари, потім на дві-три години забігала до кондитерської, щоб взятися за швабру. Навіть коли Альбіна вирішила найняти нову прибиральницю, білявка категорично заборонила це, встигаючі по кілька годин на день прибирати у закладі.

 Приходячи додому (іноді, у думках, називала квартиру Альбіни домом) сідала за підручники. Просидівши над завданнями, лягала спати. Свідомість відключалася, і зранку починалося все спочатку…

Їй було важко, але ні на одну мить дівчина не пожаліла про те, що зараз життя протікає саме таким чином. По-перше, вона нарешті навчалася, по-друге… не так страждала.

Вона постійно думала про Тимура. Майже кожну ніч він приходив до неї у сновидіннях. Одного разу дівчині наснилося, що вона прибирає у кондитерській, а Тимур порається біля великого торта. Потім він обернувся, і запитав:

- Помиримося? Якщо ти згодна?

- Звісно, згодна, - відповіла дівчина.

Марина прокинулася серед ночі, відчувши, що подушка залита сльозами. Промайнула думка зірватися з місця та помчати до хлопця, зізнатися, що більше не бажає бути без нього… Змусила себе знову заснути. Вранці їхати на пари, до того ж, скоро контрольна по філософії. Залишалося зціпити зуби та чекати, коли прокляте серце трохи заспокоїться.

Альбіна очікувала Марину біля головного корпусу університету Шевченка. Взагалі то жінка мала б бути на своєму робочому посту. Але сьогодні був настільки хороша погода, що вона не втрималася та вирішила зустріти молодшу подругу. Потім вони мали поїхати разом до кондитерської.

Молода студентка з’явилася скоро. Не сама. Альбіна одразу побачила двох високих хлопців, які обступили біляву красуню з обох сторін. Хлопчаки наперебій щось розповідали, сміялися, намагаючись торкнутися її.

Марина посміхалася, але це було дуже схоже на усмішку ввічливості. Помітивши Альбіну, вона кивнула співрозмовникам та майже із зусиллям змогла відчепитися від них. Обидва молодих людей зачаровано дивилися услід, не зводячи очей зі стрункої постаті.

Власницю «Солодкого життя» це не здивувало. Марина зі своєю красою, чарівністю та лагідним характером притягувала увагу, викликала інтерес у протилежної статі. Не дивно, якщо тут, в університеті, знайде собі пару. І тоді Тимур точно втратить її назавжди.

Підійшовши до подруги, дівчина привіталася. Альбіна, не втримавшись, запитала її:

- Хто ці хлопці? Твої одногрупники?

- Не зовсім. З економічного факультету. Кликали на каву, - Марина почервоніла.

- Ясно. Коли підеш?

- Ніколи, - серйозно відповіла Марина, - ці двоє хлопців  - кращі друзі. Коли між хлопцями стає симпатія до однієї дівчини, це, як правило, руйнує дружні стосунки. Я не бажаю ставати тією, хто спричинить це.

Жінка ледь помітно посміхнулася. Благородство Марини викликало захоплення, проте чи довго вона зможе відшивати прихильників? Врешті решт знайдеться той, хто підкорить її…

- Отже причина тільки у цьому? - запитала вона.

- Не тільки, - зізналася білявка, - вони обидва мені байдужі, і я не хочу давати надію так, де її немає. Я вже пробувала, і для мене це погано могло скінчитися.

Голос дівчини здригнувся від спогадів, і Альбіна перевела розмову на інше.

- Знаєш, - промовила вона, - я ще не впевнена, але… думаю над тим, щоб всиновити дитину. Звісно, для цього потрібно купу документації та й проблем багато, але, можливо спробую…