Розділ 34

Наступного ранку Марина прокинулася пізно. Вона це відчула одразу, але все одно подивилася на годинник. Він показував майже одинадцяту годину, і дівчина намагалася пригадати, коли останнього разу так довго спала. Разом із почуттям провини, було і почуття того, наскільки гарно вона відпочила.

Вдягнувшись, вийшла на кухню, потім обійшла кімнати. Швидко зрозуміла, що знаходиться сама у квартирі. Хотіла написати повідомлення Тимуру, але знову згадала, що смартфону у неї вже немає… Коли вона зможе придбати новий? Мабуть, не судилося їй користуватися сучасним гаджетом.

Роздумуючи над майбутнім, Марина взялася за прибирання. Вона бажала навести порядок до того, як прийдуть ті, хто виявився настільки добрим до неї. Проте насмілилися сісти за стіл випити каву та з’їсти бутерброд. Трохи здивувалася, що у холодильнику не виявилося майже нічого, що можна було б назвати повноцінною стравою. Мабуть Альбіна не любила готувати, а Тимур умів створювати лише кондитерські вироби.

Прибираючи, дівчина не переставала думати про те, що ж їй робити далі. На правах кого вона тут залишиться? Та чи варто тут залишатися?

Оглядаючи вичищені до блиску кімнати, Марина несамохіть посміхнулася. Мабуть, прибирання єдине, що вона вміла робити добре. Можливо, тепер, коли у неї є досвід, зможе влаштуватися десь із проживанням. Покоївкою в готелі чи приватною домашньою робітницею. Ніхто не скаже, що вона мало витирала підлоги чи не перемила гори посуду. Навіть не сподівалася, що колись це настільки знадобиться.

За такою роботою час минув швидко, повернулися Альбіна та Тимур. Альбіна виглядала втомленою, Тимур, здається хвилювався. Марина не стала їх питати про справи, вирішивши, що вони самі розкажуть, якщо побажають.

Вечір вони провели тихо, Марина накрила стіл для всіх. Після чаю Альбіна сказавши, що хоче відпочити, встала та пішла до своєї кімнати. Марина, почала прибирати зі стола, відчуваючи, як Тимур спостерігає за нею. Більш за все боялася, що хлопець заговорить про недавні події, знову скаже що потрібно йти у поліцію.

- Марина, сядь, - тихо, але твердо сказав Тимур, вказуючи на стілець.

Дівчина відставивши брудний посуд, послухалася. Сівши навпроти коханого, дивилася на нього, поглядом запитуючи, про що вони будуть говорити.

- Хочу поговорити з тобою, - почав Тимур.

- Я вже зрозуміла, - відповіла дівчина, - поки що не розумію, про що.

- Про нас. Нещодавно, я зрозумів, наскільки сильно люблю тебе, тому маю зробити те, що треба було зробити вже давно.

Серце Марини забилося сильніше, дихання перехопило. Невже вона дочекалася того, на що сподівалася не перший день та, навіть не перший місяць? Тимур нарешті вирішив?

Хлопець накривши руку коханої своєю рукою, продовжував:

- Перш ніж ми перейдемо до головної теми, хочу трохи розповісти, як саме йдуть у нас справи. І ці новини добрі. Кондитерська набрала обертів, за кредит ми повністю розрахувалися. Та навіть не це найкраще. Завдяки гарним прибуткам, менше ніж через рік я зможу придбати окрему квартиру. Нарешті зажити самостійно, власним життям.

- Це чудова новина, - на вустах Марини заграла усмішка. Вона справді була рада за того, кого любила та бажала щастя.

- Так. В цій квартирі ми маємо жити разом. Я вже зрозумів, що ти не підеш туди жити просто так, тільки на посаді законної дружини, так сказати.

- Можливо… тільки дивно чути про шлюб як про посаду, - тихо помітила дівчина, відчуваючи, що гарний настрій від очікування пропозиції починає падати.

- Коли я побачив, що з тобою збирався зробити цей покидьок, зрозумів: не хочу, щоб ти дісталася комусь іншому. Ти маєш бути тільки зі мною. Я настільки тебе хочу, що готовий навіть зробити пропозицію.

Марина більше не посміхалася, похмуро дивлячись, як Тимур щось шукає у кишенях власного одягу. На його прекрасному, мужньому обличчі було написано нетерпіння та хвилювання.

- Та де ж ця каблучка ділася? Сьогодні цілу годину вибирав. Потім віддав Максиму до схову. Точно! Забув у нього забрати. Чи, можливо, у іншій кишені…

- Не шукай, - сухо відповіла Марина, - не треба.

Молодий чоловік здивовано поглянув на білявку:

- Тобто? Чому не шукати? Думаєш, я кажу неправду? Каблучка десь є.

- Вірю. Але моя відповідь «ні».

Хлопець зупинився, наче в його вдарила блискавка. Йому здалося, що все що сказала Марина, почулося.

- Не зрозумів…

- Що тут незрозумілого? Ти робиш пропозицію, а я тобі відмовляю. Ти хотів запитати, чи стану я твоєю дружиною? Я відповідаю: ні, не стану.

Голос у Марини здригнувся, але вона не відступила. Витримала здивований та ображений погляд того, кого любила, та кому відмовляла. Тому що не могла вчинити інакше.

- На добраніч, Тім, - сказала дівчина, піднімаючись. Але хлопець, вхопивши її за руку, змусив сісти назад.

- Я не вірю в те, що ти кажеш. Чому ти мені відмовляєш?

- Послухав би ти себе зі сторони, не запитував би.

- Поясни! - хлопець підвищив голос, у якому промайнула ледь помітна погроза.