Розділ 33

- Що будемо робити? - серйозно запитав Максим, не випускаючи дівчини, відчуваючи як сильно вона дрижить.

- У поліцію потрібно йти, - холодно промовив Денис, - нехай цей покидьок там пояснює свої мотиви та іншу хрінь.

Антон ніяк не відреагував на ці слова. Щонайменший рух викликав почуття болю у завернутій за спину, руці. Злочинець боявся розлютувати Тимура…

Щодо останнього, то він також мовчав. На його мужнє обличчя наче набігла хмара, яка не передвіщувала нічого доброго. Іноді здавалося, що молодий чоловік узагалі не розуміє де він знаходиться та що саме робить. Погляд зупинився на Марині, яка судорожно хапалася за Максима, наче за рятівну соломинку. Вся її постать виглядала безпорадною, викликаючи почуття жалощів. Він бажав зараз обійняти свою кохану, втішити, сказати, що він поруч, проте ніяк не міг змусити себе відпустити того, кого ненавидів зараз понад усе.

- Що скажеш, Марина, - запитав її Денис, - як вчинимо з цим козлом?

Дівчина мовчала, лише трохи відсторонилася від Максима, наче схаменулася. В блакитних очах знову з’явилися сльози, які потекли по щоках, повторюючи шлях попередньої вологи. Відчувала, що ноги не тримають, сіла на ліжко, незважаючи на те, що їй було огидно сидіти там, де трохи не сталася страшна трагедія.

Денис підійшов до неї, уважно подивився, простягнув руку, вирішивши заправити розпатлане пасмо.

- Не торкайся мене, - тихо, але рішуче сказала Марина.

Хлопець продовжував на неї дивитися, йому не подобалося те, що він бачив. Коли заговорив, у його голосі відчувалася сильна тривога.

- Ще збожеволіє. Ти чуєш мене?

- Прекрасно чую, - відповіла Марина, - все гаразд.

- Сумніваюся. Що будемо робити? Вважаю, що правильно буде піти у поліцію.

Всі замовкли, але ненадовго. Заговорив Антон и його голос наче розрізав простір проклятої кімнати.

- Збираєтесь у поліцію? Впевнені, що це правильне рішення? Взагалі то це ви вломилися до мене. Ви, а не я, зараз знаходитеся на чужій власності.

- Нічого, що ти намагався зґвалтувати дівчину яку ми всі знаємо? - промовив Максим, з гнівом дивлячись на нахабного хазяїна квартири.

- І як же ви зможете це довести? - за насмішкою парував Антон. Хто бачив, що я її змушував? Можливо вона сама вирішила до мене зайти…

Слова Антона перервалися через його власний крик. Закричав не своїм голосом, коли Тимур потяг його за руку. Почувся тріск, крики жертви перетворилися на стогони.

- Не потрібно поліції, - сказав Тимур, - краще я його вб’ю. Або принаймні скалічу. Переламаю спочатку руки, а потім ноги.

Денис та Максим завмерли на місті. Вони обидва знали, що їх друг здатний виконати  погрозу, і не знали, як вчинити. У глибіні душі обидва були згодні з таким рішенням, що перетворювалося на справжній вирок.

Від крику Антон навіть захрип. З’явилися перші сльози та благання. Проте ні месник, ні два хлопця що дивилися на це, не звернули уваги на поки що мовчазні прохання про помилування.

- Тім, досить, - незважаючи на те, що голос Марини прозвучав тихо, її почули усі, - відпусти його.

Учасники трагічної сцени повернулися до дівчині. Вона вже стояла, притримуючи порвану блузку. Вираз обличчя не показував страху чи гніву, лише втому. Здавалося, що дівчині настільки набридло те, що діялося навколо, що вона бажала лише заснути без сновидінь. Можливо, назавжди…

- Будь ласка, Тім, - знову промовила вона, - не брудни об нього руки.

- Та ти що… - вражено промовив хлопець, дивлячись на кохану.

- Давай просто підемо звідси…

- Дозволь хоча б фізіономію йому розбити, - почав Тимур, проте дівчина його перебила.

- Тимур, я хочу піти звідси. Будь ласка…

Тимур розгубився, не знаючи як вчинити, а Марина відчула, як остання мужність її зраджує. Вона бажала підтримки від коханого, а не помсти. Хіба помста щось вирішить? Поверне час назад?

- Тім, прошу тебе! Я хочу піти. Негайно! Якщо ти не підеш зі мною, я це зроблю сама, - Марина готова була розридатися.

Дівчина спробувала зробити крок, похитнулася. Це подіяло на Тимура. В його серці прокинулася біль, яку він відчував. Випустивши Антона, кинувся до коханої, підхопив та притиснув до широких грудей. Подумати тільки, якийсь покидьок торкався дорогоцінності, яка належить тільки йому. Хотів образити, принизити, заволодіти. Від цих думок, ненависть знову прокинулася у душі молодого чоловіка. Зрозумів, що якщо зараз не піде, то наробить страшних речей, за які, можливо, доведеться платити…

Коли вони разом, у супроводі Максима и Дениса підійшли до дверей, Антон посторонився, щоб пропустити їх.

- Валіть звідси! Та дивіться за своєю хвойдою краще.

Різко повернувшись, Тимур плюнув в обличчя Антона. Проте, той з легкістю ухилився. Але не встиг так само зробити, коли Денис вдарив його. Від сильного удару, Антон впав, вдарившись об стіну. На це ніхто не звернув увагу, лише Марина повернула голову та подивилася на того, хто ледве не зламав її життя. Хлопці не дозволили нещасній спостерігати за злочинцем та максимально швидко покинули помешкання.