Розділ 30

Незважаючи на те, що вихідний у Марини виявився буднього дня, народу у кафе було багато. Денис та Максим з ніг збивалися, розносячись замовлення і побачивши дівчину, навіть не усміхнулися.

- Нарешті! Ти чого запізнюєшся? За тебе ніхто працювати не буде, - непривітно промовив Денис, пробігаючи поряд.

- Та  в мене сьогодні… - почала дівчина, але той вже знаходився далеко.

Дівчина пройшла на кухню та побачила там повний безлад. По підлозі розсипане борошно, дві чашки розбиті, а з духовки доносився запах горілого. Дівчина похитала головою: виявляється цю кондитерську не можна залишити без прибиральниці навіть на один день.

Трохи подумавши, пішла до службового приміщення та перевдягнулася в уніформу. Вона не на весь день, лише знищить безлад, що тут накоїли.

- Марина, - почулося позаду неї.

Дівчина з мітлою у руках повернулася, на вустах тут же з’явилася щаслива усмішка.

- Тимур! Це ви зробили цей безлад?

- Ми втрьох. Максим та Денис дістали. Сказали, щоб я сам підмітав те, що насмітив! Уявляєш? Я - головний кондитер, має таким займатися.

- Я це зроблю, не хвилюйся, - тепло відповіла дівчина. Вона не зводила очей з постаті коханого чоловіка, - потім допоможу хлопцям розносити замовлення.

Вона хотіла взяти брудний посуд та віднести до посудомийки, але раптом Тимур перехопив її руку. Сильним рухом притяг до себе, обійняв. Марина обійняла його у відповідь, відчуваючи  як починає божевільно битися серце.

- Охота тобі все це робити? - тихо промовив чоловік, однією рукою проводячи по білявому волоссі, - та ще у свій вихідний?

- Хто ж крім мене це зробить, Тім? - тихо відповіла дівчина, - лише один день, а у вас тут безлад.

- Хай прибирає хто завгодно, тільки не ти, - гаряче промовив Тимур, - досить уже тобі з брудним посудом тягатися. Я не хочу більше бачити тебе зі шваброю…

Марина завмерла. Здалося, що зараз Тимур скаже те, що вона від нього чекала. Освідчиться їй, запропонує бути з ним і в радості, і в горі. Дівчина прикрила очі, очікуючи спочатку поцілунку, а потім бажаних слів.

Тимур насправді поцілував її. Палко та пристрасно, як він умів, притиснувся до її вуст, обвив руками тонку талію. Дівчина чекала продовження, так званого хеппі енду.

- Втечемо звідси? - почула вона.

- Тобто? Куди? – не зовсім ще розуміючи запитала дівчина.

- Куди небудь, - продовжував той, - поїхали до готелю, знімемо номер. Досить нам вже гратися у невинних коханих, як думаєш?

- Думаю, що вихідний у мене, а не в тебе, - суворо відповіла Марина.

- Перестань. Денис та Максим впораються самі. В холодильнику є запас тістечок та інших десертів. А мені, до речі, дуже хочеться солодкого.

- Зрозуміла, - розчаровано відповіла білявка, - але я зараз краще піду допоможу хлопцям. Мене щось, від думки про солодке, нудити починає.

Вона хотіла звільнитися з обіймів чоловіка, але той, вхопивши, тримав міцно.

- Ти поговорила з тим горе-художником?

- Так. Він поїде до Берліну без мене.

- А з тим… як його…

- Антон? З ним також усе зрозуміло, не переймайся.

- Я не бажаю тебе ділити, Марина.

- Тобі і не доведеться, - твердо промовила дівчина, беручи до рук тацю та збираючись йти до зали.

Він вхопив дівчину за руку:

- Марина, не потрібно. У тебе вихідний, ти не маєш працювати сьогодні, тобі навіть не заплатять за цей день.

- Знаю. Проте, якщо в тебе робота, я також не хочу сидіти без діла.

- Тоді залишайся та розважай мене, - посміхнувся Тимур.

Перш ніж дівчина відповіла, на кухню зайшов Максим.

- Ти б не могла допомогти? Народу стільки, наче зговорилися, - промовив він, звертаючись до дівчини.

- Не могла, - суворо відповів Тимур, - коли ви вже почнете справлятися самостійно?

- Коли з’явиться ще один офіціант, - відповів Максим, не перестаючи дивитися на Марину, сподіваючись, що та, все  ж таки, вирішить допомогти.

- Я піду до зали, - тихо промовила дівчина, ласкаво торкаючись обличчя Тимура, - якщо їм потрібна допомога, не можна відмовляти.

- Взагалі то ти потрібна мені тут, - почав кондитер, але Марина рішуче відсторонила його від себе та взявши тацю, пішла до зали.

Настрій у неї впав нижче нікуди. Розуміла, що начеб то нічого не сталося, проте відчувала себе прикро.

«В тому і справа, що нічого не сталося», - подумала вона, подаючи черговим клієнтам замовлення.

В цей день насправді виявилося багато клієнтів, дівчина разом з Денисом та Максимом не встигали розносити замовлення, бігаючи від одного столика до іншого. Нарешті, коли до закриття залишалося не більше півгодини, клієнтів вже не залишилося і всі змогли видихнути з полегшенням. Офіціантка відчувала, що втомилась так, як це було у перші тижні роботи. Згадала, що завтра в неї робота, а вихідний вона змарнувала.