Розділ 29

Віталік не помічав Марину, доки вона не підійшла до нього та не стала таким чином, що ігнорувати стало неможливо. Побачивши дівчину, Віталік здригнувся, але лише на мить. На його вустах з’явилася усмішка, що символізувала радість від зустрічі.

- Привіт, - сказав він піднімаючись з лавки, - вибач, що без квітів цього разу.

Він хотів поцілувати дівчину, але та м’яко відсторонилася. Посміхнулася у відповідь, намагаючись виглядати безтурботно.

- Привіт, Віталік, - сказала вона, - квітів не потрібно. Даруй їх краще тій, кого насправді любиш.

- Я люблю тебе, Марина, - серйозно промовив хлопець.

Білявка нічого не сказала, лише дивилася на того, хто стояв навпроти. Незважаючи на те, що у погляді не виявилося ні докору, ні осудження, Віталік все зрозумів.

- Ти все бачила? - тихо запитав він.

На цей раз Марина кивнула, навіть легенько посміхнулася. Не могла дати звіт, що зараз відчуває. Біль чи відчуття провини? Розчарування чи полегшення?

- Сядь, - молодий чоловік взяв дівчину за руку та змусив сісти поряд с собою, - сьогодні гарний день, правда?

- Так. Осінь цього року видалася теплою, - погодилася Марина.

Вони замовкли, не знаючи з чого почати. Обом було що сказати, кожен брав на себе відповідальність повідомити про власного партнера.

- Я сказав тобі правду, Марина, - нарешті перервав тишу Віталік, - я справді тебе кохаю. Ти не повинна сумніватися у цьому.

- Почни спочатку, Віталік, - сказала дівчина, - хто ця жінка?

- Це донька мого спонсора. Їй тридцять два роки, розведена… двічі. Характером просто жахлива, вроди також особливої немає… як і моїх почуттів до неї.

- Нащо ти так говориш про ту, з якою у тебе стосунки? - серйозно запитала Марина.

- Тільки що відповів. Вона - донька мого спонсора. Бачиш у чому зв’язок?

- Зв’язок бачу, але не розумію, - щиро промовила дівчина.

Знову настало мовчання, але на цей раз його швидко перервала Марина. Повернувшись до хлопця, ледве торкнулась його руки та промовила:

- Віталік, у будь-якому разі, бажаю тобі щастя з цією жінкою. Нехай ваше життя в іншій країні…

- Чекай, - перебив її хлопець, - тобто, ти зі мною не поїдеш?

Це запитання неймовірно здивувало молоду білявку. Навіть вирішила, що їй здалося.

- Чому ти запитуєш? Я вже все зрозуміла. У тебе інша, і я це приймаю. Звісно, я не поїду туди, де не потрібна. Де буду зайвою.

- Це єдина причина? - серйозно запитав хлопець.

- До чого це? Ми вже все вирішили.

- Ні! Не вирішили, - Віталік міцно схопив дівчину за руку, не дозволяючи звільнитися, - перш ніж давати остаточну відповідь, вислухай мене. Жаклін я не кохаю, анітрохи! Так сталося, що я їй сподобався, і це дуже зіграло мені на користь.

- В неї дивне ім’я, - несамохіть сказала дівчина.

- Тому що батько ідіот… чи мати француженка. Не пам’ятаю і не хочу цього робити. Головне, що вони обидва дуже багаті, а Жаклін - єдина донька, заради якої підуть на все. А я піду на все, тільки б досягти успіху у мистецтві.

- Впевнена, що досягнеш, - тихо сказала дівчина. Вона спробувала звільнити руку, але Віталік продовжував міцно її стискати.

- Марина, я прошу тебе поїхати зі мною. Ти ідеальна для мене модель. Певен, що більше не знайду дівчини з такими правильними рисами та природньою вродою. Ти потрібна мені як та, що дозволить вдосконалюватися…

- Досить!  - перебила його Марина, - навіть не думала, що ти на таке здатен.

- Невже тобі не бажається кращого життя? Ти все ще працюєш у тій кондитерській? Ти там себе марнуєш. Спробуй почати разом зі мною. Обіцяю, що зроблю все, щоб у тебе було гідне життя, на яке ти заслуговуєш.

- Яким чином, Віталік? Шляхом обману цієї нещасної Жаклін?

Молодий чоловік розсміявся. Було добре чути ноти іронії та навіть гіркоти.

- Нещасної? Та ця розбещена дамочка ніколи не знала горя. Вміла тільки отримувати. Тепер вирішила отримати мене, і я це дозволяю, тому що маю власні інтереси. Проте, не готовий втратити тебе. Зараз ти не маєш нічого, крім молодості та краси. Але я подарую тобі все, що забажаєш. Необхідно тільки зберігати нашу маленьку таємницю.

- Таємниця у тому, що покинувши ліжко однієї жінки ти кинешся до іншого? - суворо промовила дівчина, - цього не буде. Принаймні не зі мною.

- Але чому? - не вгавав хлопець, - невже у житті не можна допустити трошки хитрощів, щоб досягти свого?

-  Думала, ти більш чесний, - сказала дівчина.

- Я все життя залишався чесним та відповідальним. Але це мало що дало. І ось настав момент, коли моє мистецтво йде вгору, а успіх зовсім поряд. Я бажаю розділити його з тобою. З моєю вродливою та милою дівчиною, яка завжди була щирою.

- Щодо щирості, мені також є що тобі сказати. Тільки відпусти мою руку.

Схаменувшись, художник відпустив тонкий зап’ясток. Марина непомітно зробила глибокий вдих. Незважаючи ні нащо, все одно виявилося важко зізнатися у тому, що обрала іншого.