Розділ 28

На роботі, дівчина почувала себе спокійніше. Вдень, коли вона не перебувала сама, все здавалося набагато легшим.  Соваючи шваброю по підлозі кухні, продовжувала роздумувати. Нічні гості здорово її перелякали, проте, насправді ця ситуація виявилася серйозною? Можливо, це просто хулігани, які переплутали її, чи, може, вирішили пожартувати. Хоча, жарт виявився досить жорстоким, невідомо, що у когось іншого твориться у голові. Постійно пригадувалося, що ті покидьки назвали її чиєюсь дівчиною. Кого вони мали на увазі?

Думка про те, щоб поїхати після роботи додому до Тимура стала трошки блідою. Дівчина насправді не бажала приносити проблеми тим, у кого їх і так було безліч.

До того, серед робочої зміни, їй нарешті написав Віталік. Вибачався за довге мовчання та просив зустрітися, коли у Марини буде вихідний. Прочитавши це повідомлення, Марина відчула, що її охопив страх, навіть не менший ніж сьогодні вночі. Настав час поговорити з художником, сказати йому правду… Але вона мала через це пройти, взяти відповідальність за свої дії та власний вибір.

Через годину її покликали у зал. Якийсь відвідувач бажав, щоб його обслужила саме вона. Білявка не здивувалася, так вже траплялося не вперше.

Взявши меню, Марина вийшла в зал. Підійшовши до потрібного столика, здивувалася, впізнавши Антона. Хлопець ніколи раніше не приходив до кондитерської. Офіціантка не знала, радіти їй, що вона його нарешті бачить чи дивуватися, що він сюди прийшов.

- Привіт, - тихо промовила вона, - що будеш замовляти? Порадити щось?

Антон подивився на неї, і Марина побачила його стурбований погляд, який він не зміг приховати.

- Сядь будь ласка біля мене, - промовив він.

Дівчина сіла, відчуваючи, що той хоче сказати щось важливе. Можливо, саме те, що пропустить промінь у темряву. Тобто допоможе зрозуміти події ночі.

- Все гаразд? Вони нічого тобі не зробили? - одразу запитав Антон.

- Як бачиш, жива. Хоча вони добре мене налякали. Тобто, це сталося з твоєї ініціативи?

- Можна кави? - перевів розмову на інше хлопець, - та якесь тістечко. На твій розсуд.

Марина встала та пішла виконувати замовлення. Новину про те, що до жахливої події причетний Антон, вона прийняла спокійно. Можливо, тому що, десь знала про це.

Згодом повернувшись до відвідувача, сіла навпроти нього. В неї були всі права отримати відповідь на поставлені запитання.

- Що буде далі зі мною? - спитала вона, дивлячись у вічі хлопцеві.

- Нічого не станеться, - відповів Антон, - я віддав цим козлам гроші.

- Як так вийшло, що ти був їм винен?

- Це тебе не стосується. Головне, що нічого страшного не сталося.

- Навіщо, ти взагалі сказав їм про мене? Нащо вплутав?

Антон відпив каву, та потиснув плечима, наче відповідь лишалася очевидною.

- Їм потрібна була гарантія, що я поверну гроші. Мені довелося назвати когось. Батьків вирішив не вплутувати, бо отримав би від них. Вони б просто перестали давати мені гроші.

- Ось чому ти ніде не працюєш, - несамохіть промовила Марина, але тут же замовкла, розуміючи, що це її не стосується.

- Саме батьки дали мені потрібну суму, щоб я міг повернути борг. Звісно вони не відають для чого… Просто знай, що боятися тобі більше нема чого.

- Ти правильно вирішив не вплутувати батьків. Тому вирішив вплутати мене, сказавши, що я твоя дівчина?

Як Марина не намагалася, але голос прозвучав суворо.

Антон раптом взяв її за руку.

- Хіба це неправда? Я все ще чекаю відповіді.

Марина кивнула, відчуваючи, як рішучість її покидає. Проте вирішила йти до кінця.

- Неправда, - твердо промовила вона, віднімаючи руку. - Антон, я хочу, щоб ти знав: я кохаю Тимура. Вибір я зробила, тому тобі також потрібно прийняти його.

- Це все, що ти бажаєш мені сказати? - запитав хлопець?

- Хіба потрібно ще щось? - питанням на питання відповіла дівчина.

Антон відповів не одразу. Здавалося, що він приймав якесь рішення.

- Невже ти так сильно образилася на мене через двох покидьків? Так, не потрібно було зв’язуватися з ними, але я ж вирішив цю ситуацію. Невже ти така злопам’ятна?

- Так. Вони мене добре налякали. Проте, головна причина у іншому. Ти колись надав мені вибір, і я його зробила.

- Так. Але я думав, що цей вибір буде на мою користь.

- Інколи трапляється навпаки.

Голос молодої білявки звучав м’яко. Намагалася з усіх сил показати, що не бажала образити хлопця та змусити його відчувати біль. Лише прагнула сказати правду. Врешті решт, хіба могла вона вчинити інакше?

- Ми можемо лишатися друзями, Антон, - промовила вона.

- Не будь ідіоткою, - різко відповів хлопець, піднімаючись, - ні один чоловік не буде з тобою водити дружбу. Бувай.

Хлопець швидко пішов, а Марина лишилися переможницею на полі бою.  Хоча звісно саме вона відчувала себе битою. Але поряд з жалем, провиною та деяким відчаєм, розуміла, що так буде краще за все. Добре, що Антон все зрозумів одразу. Ще залишався Віталік…